Розділ 5. Комахи тікають першими

До кінця листопада Ліцей остаточно занурився в зимову темряву, але справжній холод ішов не від неба, а з глибин лісу на схилах Гори. Природа продовжувала божеволіти, і першими, як і належить дрібним істотам, що живуть при землі, забили на сполох комахи.

Вони масово залишали будівлю. Звичайні учні, залякані нападами в коридорах, навіть не звертали на це уваги — у них вистачало власних страхів. Але Аріадна помічала все. Вона бачила, як дрібні жуки, метелики й мошва, які зазвичай роками мирно жили в найтепліших кутках Ліцею під стелями та за гобеленами, тепер цілими вервичками тікали геть. Вони живими струмочками перетинали підвіконня й зникали через щілини назовні, у напрямку темних дерев, рятуючись від якогось прихованого внутрішнього хаосу школи.

Втім, Арі була не єдиною, хто звернув на це увагу. Тесей також помітив дивну втечу комах. Він нікому нічого не сказав, не став ділитися здогадками чи здіймати паніку — просто мовчки, з абсолютно непроникним обличчям занотував цей факт у свій блокнот, акуратно виводячи дату й стрілочки напрямку руху комах поруч з іншими своїми розрахунками хаосу. Він взагалі став іншим — більш замкненим, відчуженим і навіть роздратованим. І це помічали всі, крім нього самого.

Але найдивнішим було те, куди саме вони прямували. Комахи не просто ховалися по темних закутках — вони покидали Ліцей цілком, наче щось усередині самих стін зробило будівлю непридатною для життя. Аріадна бачила, як вони летіли геть, углиб лісу, чимдалі від коридорів і веж, ніби рятуючись від чогось голодного, що оселилося просто серед них.

Аріадна проводила довгі години біля вікон вежі Сов, намагаючись знайти цьому логіку. Але тривога росла не лише в неї.

Того вечора квінтет знову зібрався у кутку бібліотеки. За великим дубовим столом панувала тиша, порушувана лише шурхотом пергаментів. Тесей знову кудись зник — останнім часом його одержимість пошуком відповідей та прагненням знайти хоч якийсь порядок у цьому хаосі змушували його годинами пропадати або в закритому архіві, або на околицях лісу, де він намагався зафіксувати аномалії.

Елоїза сиділа поруч, але підручник із перевтілення перед нею лежав відкритим на тій самій сторінці вже пів години. Вона раз у раз здригалася від кожного скрипу дверей, кидаючи швидкі, сповнені паніки погляди на вхід до бібліотеки. Її пальці судомно стискали край мантії.

Ліра, яка витончено гортала книгу з магічного етикету, підняла свої холодні, порцелянові очі й пильно подивилася на подругу. Вона довго мовчала, помічаючи кожну дрібницю, а потім тихо, так, щоб чула лише Елоїза, промовила:

— Ти занадто сильно хвилюєшся, Ел.

Елоїза здригнулася й густо почервоніла, намагаючись вхопитися за перо.

— Я... я просто думаю про іспити. Смарт завалить нас, якщо ми не...

— Ти не про іспити думаєш, — м'яко, але безкомпромісно перебила її Ліра, ледь помітно повівши ідеальним плечем. — Щоразу, коли Тесей довго не повертається з бібліотеки чи знову йде до лісу, ти перестаєш дихати. Ти перевіряєш годинник кожні дві хвилини. Це стає занадто очевидним.

Елоїза опустила голову, ховаючи обличчя за густими пасмами волосся. Вона нічого не відповіла, але її тремтячі пальці видавали її з головою. Вона дійсно боялася. Боялася за Тесея, який з кожним днем ставав дедалі холоднішим і занурювався в якісь власні, темні розрахунки, не помічаючи нічого навколо.

Арі, яка сиділа навпроти, поглянула на дівчат, а потім перевела погляд на темне вікно, за яким у чорних хащах знову ворушилися тіні. Хаос навколо них ставав дедалі ближчим. Комахи тікали з Ліцею, Тесей губився у власній злості на світ, Елоїза каралася від прихованих почуттів, а Межа під корінням старого дуба продовжувала тихо тріщати, готуючи їм нові випробування.