Розділ 29. Тіні під шкільним світлом

Наприкінці червня Ліцей вибухнув яскравими барвами та голосним сміхом. Напруга фінальних іспитів нарешті залишилася позаду: конспекти з чарознавства та знання магічних істот були закинуті на дно глибоких скринь, а Велику залу прикрасили стрічки в кольорах усіх чотирьох факультетів.

Для всього Ліцею цей кінець року ознаменувався цілком конкретною подією. На фінальному бенкеті директор Горицвіт повідомив, що грифони нарешті заспокоїлися і призвичаїлися до нового дому. Усі тільки й обговорювали те, що навіть професор Хруст поки не зміг знайти ефективної тактики, щоб перемогти Сов у Триколо. А серед старшокурсників снувала звична літня балачка про дітей, які цього літа отримали листи й восени вперше вирушать у ліс на пошуки власної палички, — хтось із випускників навіть узявся згадувати, як сам колись знайшов свою: хтось під коренем старої ялиці, хтось на самому березі Стрімки. До них того ж дня приєднаються й ті, хто за рік встиг загубити чи зламати свою — їм доведеться повертатися в ліс і шукати нову, сподіваючись, що доля цього разу буде прихильнішою.

Аріадна сиділа за своїм столом, аплодуючи разом з іншими учнями Сов, і тихо посміхалася. Ліцей гудів від звичних літніх чуток. І ніхто — жоден професор, жоден старшокурсник — навіть не здогадувався, що справжня, прадавня загроза всього світу була зупинена на непомітній лісовій галявині п'ятьма учнями.

Життя тривало. Сонце світило яскраво, заливаючи кам'яні коридори теплим золотом. Аріадна знову була звичайною ученицею: вона сміялася з жартів Елоїзи, обговорювала з Тесеєм бали за екзамен із зорезнавства та стикалася поглядом з похмурим Каспіаном у коридорах.

Але її сила завжди була поруч. Вона більше не лякала дівчину. Магія лісу тепер спала глибоко в її венах, пульсуючи лагідним, ручним теплом. Секрети не стали загальнодоступними — вони просто стали частиною їхнього спільного життя.