Розділ 28. Повернення до Ліцею

Шлях назад до Ліцею через нічні, затихлі хащі здавався зовсім іншим. Ліс більше не вискакував на них корінням і не намагався задушити срібними нитками. Дерева розступалися перед ними, наче виявляючи німу повагу своїй королеві та її супутникам.

Вони таємно прослизнули крізь важкі дерев'яні двері Ліцею саме тоді, коли перші несміливі промені ранкового сонця почали фарбувати Гори гору в теплий вогняний колір. Будівля спала глибоким, безтурботним сном.

Уже за кілька годин для всього Ліцею почалося звичайне життя. Велика зала наповнилась гомоном сотень голосів, брязкотом тарілок та ароматом гарбузового соку й свіжих тостів. Учні гарячково повторювали конспекти перед фінальними іспитами, сперечалися про Триколо і рахували бали факультетів.

Але для їхньої п'ятірки це життя вже ніколи не буде колишнім.

Аріадна сиділа за столом Сов, мляво колупаючи вівсянку. Навпроти неї Елоїза щось емоційно розповідала однокурсницям, але щоразу, коли їхні погляди з Аріадною перетиналися, в очах подруги спалахувало глибоке, мовчазне розуміння. Вони пройшли крізь пекло цієї ночі разом, і цей зв'язок був міцнішим за будь-які шкільні таємниці.

Аріадна повернула голову в бік столу Рисі. Каспіан сидів серед своїх, як завжди похмурий і гордий. Він не дивився на неї, але дівчина чітко бачила, як з-під довгих рукавів його мантії ледь помітно визирають срібні лінії на зап'ястях. Він підніс кубок до губ, і на мить його погляд зустрівся з поглядом Аріадни. Лише одна секунда. Коротка, ледь помітна усмішка. Вони обидва знали, що тепер розділяють одну магію на двох.

Тесей за столом Сов більше не гортав свій блокнот з фанатичним блиском в очах — він просто спокійно пив чай, але його постава стала впевненішою. А Ліра, проходячи повз Аріадну в коридорі, як завжди загадково посміхнулася і тихо шепнула: «Ліцей каже, що сьогодні межа спить».

— До речі, — раптом голосно, з насолодою в голосі озвався Каспіан, підходячи до їхнього столу з тарілкою в руках, — хтось узагалі ще пам'ятає, що сталося з паличкою нашого генія?

Тесей навіть не підняв очей від чашки.

— Це не смішно, Каспіане.

— Ні, це неймовірно смішно, — Каспіан із задоволенням сів навпроти, явно смакуючи момент. — Пережила срібні пастки, розлом межі, істоту з того боку — а впала під стосом твоїх власних книжок. Просто трісь — і навпіл.

Елоїза прикрила рота долонею, приховуючи усмішку. Навіть Ліра неподалік ледь помітно хмикнула.

— Я поставив на неї забагато фоліантів, — сухо пояснив Тесей, усе ще не піднімаючи погляду. — Це могло статися з будь-ким.

— Із будь-ким, хто носить у наплічнику власну маленьку бібліотеку — можливо, — Каспіан широко усміхнувся. — Тепер доведеться йти в ліс разом із новачками восени. Шукати собі нову. Уявляєш обличчя чотирнадцятирічних першовідкривачів, коли побачать серед себе тебе.

— Принаймні я знатиму, куди саме дивитися, — незворушно відповів Тесей, нарешті піднявши очі. — На відміну від них.

Аріадна тихо засміялася, і вперше за довгий час цей сміх був легким, без жодної тіні страху.

Аріадна вийшла на шкільний двір під тепле червневе сонце. Навколо бігали й сміялися однокурсники, святкуючи кінець першого року. Вона вдихнула на повні легені й усміхнулася.

Її перший рік у Ліцеї над Стрімкою добігав кінця. Попереду були літні канікули, іспити, а потім — другий курс. Магія всередині неї пульсувала спокійно й лагідно. Вона була Стражем. Вона була ученицею. І вперше за довгий час вона була по-справжньому щасливою.