Розділ 22. Каспіан вибирає

Срібний вузол стискався повільно, майже ліниво. І саме ця розміреність, ця абсолютна невідворотність лякала набагато більше, ніж будь-який раптовий вибух чи хаотична магічна атака. Не було жодних звуків боротьби. Лише страшне, ясне відчуття, ніби якась прадавня, безжальна сила терпляче й упевнено закриває перед Аріадною останні двері до її власної суті.

Дівчина вже майже не відчувала власних рук. Важкі срібні ланцюги світилися крізь нічну темряву хащів холодним, живим і чужим світлом. А всередині неї ставало пусто. Настільки моторошно пусто, що Аріадна з жахом зловила себе на думці, що починає забувати, як саме звучить ліс на схилах Гори, коли він дихає з нею в унісон.

— Має бути якийсь спосіб! — Елоїза гарячково, ледь не розриваючи сторінки, перегортала стару книгу під слабким світлом своєї палички. — Такого просто не може бути… Має бути контрзакляття!

— Спосіб є, — тихо, але виразно промовив Тесей.

Усі присутні обернулися до нього як один. І Аріадні з першого погляду дуже сильно не сподобався вираз його обличчя. Бо це був погляд людини, яка вже прорахувала всі варіанти і знайшла ціну. Ціну, яка була занадто високою.

— Вузол працює через замкнений магічний зв'язок, — Тесей підійшов на крок ближче, вдивляючись у контури на землі. — Він повністю ізолює її від прадавньої межі, забираючи всю силу на себе.

— Говори нормально, Тесею! Без своїх термінів! — випльовуючи слова від напруги, кинув Каспіан. Його паличка тремтіла від магічного опору ниток.

Тесей важко ковтнув холодне повітря й подивився Каспіану прямо в очі:

— Цей контур тримає всю її магію на собі. Щоб послабити його й розірвати ланцюги, хтось має добровільно перебрати на себе частину цього зв'язку. Заземлити магію.

На галявині запала крижана тиша. І Каспіан зрозумів усе першим — без зайвих пояснень.

— Тобто, треба забрати частину цього удару на себе, — спокійно сказав він.

Тесей повільно, похмуро кивнув.

— Ні… — одразу ж прошепотіла Аріадна, відчуваючи, як серце стискається від передчуття жаху. Вона відчайдушно спробувала поворухнутись у лещатах металу, але ланцюги тримали намертво. — Ні! Каспіане, навіть не смій! Чуєш мене?!

Він повернув до неї голову. І вперше за всі ці довгі, повні образ та ревнощів тижні, Каспіан подивився на неї з тією самою колишньою теплотою. Він коротко, сумно усміхнувся.

— Арі, ти серйозно думаєш, що я просто стоятиму тут і дивитимусь, як ти зникаєш?

Срібні нитки пастки навколо них синхронно здригнулися, видавши тонкий металевий дзвін. Наче прадавня магія відчула і почула його остаточне рішення.

— Це смертельно небезпечно, Каспіане! — швидко заговорив Тесей, роблячи крок назад. — Ми не знаємо анатомії цього вузла. Ми не знаємо, що взагалі станеться з людиною, яка увійде в цей контур абсолютно добровільно!

Каспіан коротко, звично фиркнув, навіть не повернувшись у його бік.

— Тесею, у тебе, як завжди, просто чудові й обнадійливі новини.

Аріадна відчула, як її накриває хвиля справжньої, дикої паніки.

— Ні! — цього разу вона крикнула настільки голосно, наскільки дозволяли слабшаючі легені. — Я не дозволю тобі цього зробити! Чуєш?! Тікай звідси!

Але Каспіан уже не слухав. Він зробив рішучий крок уперед. Перша ж срібна нитка, що вискочила з трави, обпалила його зап'ястя чистою магією, залишаючи темний слід, але хлопець навіть не здригнувся. Він зафіксував свій погляд на її обличчі.

— Аріадно, — тихо сказав він, зупиняючись на самій межі контуру. — Ти весь цей рік тільки те й робила, що намагалася захистити нас і не втягувати в цей кошмар.

Він зробив коротку паузу, і його голос став зовсім м'яким.

— Але ми вже тут. Ми твоя команда. І я вже тут.

Її очі защипало від гарячих сліз, які змішувалися з нічним дощем.

— Я не хочу, щоб ти постраждав через мене… Я не пробачу собі цього.

Каспіан ледь помітно нахилив голову, дивлячись на неї крізь пелену срібного сяйва, і відповів майже пошепки:

— А я не хочу жити у світі, де тебе не буде, Арі.

Ця тиша стала абсолютно нестерпною. І в наступну секунду, не вагаючись більше ні миті, Каспіан зробив широкий, рішучий крок прямо всередину срібного вузла.

Нічний світ навколо них буквально вибухнув сліпучим білим світлом. Срібні ланцюги й нитки рвонули до хлопця, наче голодні змії. Елоїза злякано скрикнула, закриваючи обличчя руками. Ліра в паніці різко відступила назад, під захист дерев. Тесей схопив свій шкіряний блокнот із такою силою, що його пальці моментально побіліли, а пергамент жалібно затріщав.

Каспіан міцно стиснув зуби, стримуючи крик. Біль від чужої, прадавньої магії був справжнім, нестерпним. Срібні лінії почали швидко, агресивно впиватися прямо під його шкіру, піднімаючись по руках до плечей. Наче ця сила заживо вчила його людське тіло своєї власної, страшної мови.

Аріадна відчула цей злам кожною клітиною свого єства. Страшна порожнеча всередині її душі в одну мить здригнулась, розсипаючись. І вперше за цю ніч вона знову почула ліс на схилах Гори. Слабко, приглушено, десь на самому краю свідомості — але почула! Магія поверталася до свого Стража.

— Воно працює… Матір Гори, воно справді працює! — гарячково прошепотів Тесей, дивлячись, як символи на землі починають втрачати свою геометричну чіткість.

Каспіан важко, хрипко дихав, заледве тримаючись на ногах. Яскраві срібні лінії вже чітко проступали на його руках крізь розірвані рукави мантії — такі самі лінії, які Аріадна ховала весь цей рік.

— Каспіане, благаю тебе, вийди звідти! — її голос остаточно зірвався на крик.

Він повільно підняв на неї погляд крізь пекучий біль і ледь помітно посміхнувся кутиком губ:

— Тоді… тоді й ти виходь, Арі.

І в цей момент щось у самій основі срібного вузла з гучним, сухим тріском зламалося. Різко. Глибоко. Прадавні символи на землі спалахнули в останній, засліплюючий раз, а потім почали швидко, ланка за ланкою, розсипатися на тисячі дрібних, примарних іскор.