Розділ 16. Майже викрита

У Ліцеї секрети рідко помирають самі по собі. Вони просто повільно, як отрута, переходять від однієї людини до іншої.

Ліра ніколи не ставила зайвих запитань. Вона не лізла в чужі душі й не випитувала таємниць. Саме тому її насправді боялися набагато більше, ніж тих, хто говорив забагато. Аріадна зрозуміла, що щось невідворотно змінилось, коли Ліра почала мовчати значно довше, ніж зазвичай. Це не було її звичне «тихе спостереження» за життям факультету. Це було інше мовчання. Важке, зосереджене. Наче всередині її голови якісь невидимі деталі остаточно складалися в один суцільний, страшний малюнок.

— Вона знає, — тихо, майже беззвучно сказала Елоїза одного вечора, коли вони сиділи в затишному, напівтемному кутку вітальні Сов, подалі від інших учнів.

Аріадна різко підняла голову від підручника:

— Ні. Це неможливо.

— Вона не знає всього повністю, — уточнила Елоїза, нервово перебираючи пальцями край мантії. — Але вона вже дуже, занадто близько.

Тесей сидів навпроти них. Перед ним, як і завжди, лежав відкритий шкіряний блокнот, але він не писав. Його перо просто нерухомо завмерло над пергаментом. І це був справді поганий знак.

— Ліра помічає закономірності там, де інші бачать просто збіги, — тихо промовив він, не піднімаючи очей. — А зараз цих закономірностей навколо нас стало занадто багато.

Аріадна відчула знайоме, болюче стискання в грудях, яке завжди з'являлося разом із тривогою.

— Я була максимально обережною.

Ліра, яка саме в цей момент беззвучно зайшла до кімнати, почула цю останню фразу. І усміхнулася. Надто легко, майже невагомо.

— Хто саме з нас? — запитала вона, плавно підходячи до їхнього столу.

Повисла миттєва, глуха тиша. Каспіан, який до цього мовчки стояв у тіні біля високого готичного вікна, за яким вирував нічний дощ, одразу напружився. Його присутність тут, у чужій вітальні, нікого не здивувала — він таємно пробрався сюди через закинуті бічні переходи, і робив це далеко не вперше. Проти ночі хлопець із Рисі знову прийшов туди, де його не мало бути, ведений лише одним — бажанням бачити й контролювати кожен крок Аріадни. Уся його настороженість кричала про небезпеку.

Ліра підійшла ще ближче. Повільно, наче хижак, який нікуди не поспішає.

— Знаєте, що мені здається найцікавішим? — тихим, заворожуючим голосом промовила вона. — Усі дивні, неспокійні речі в цьому Ліцеї останнім часом трапляються поруч з одними й тими самими людьми.

Елоїза з гучним ляском закрила свою книжку, намагаючись перервати цю напругу:

— У Ліцеї завжди трапляються дивні речі, Ліро. Це магічна школа.

— Так, — спокійно кивнула дівчина, фіксуючи поглядом Аріадну. — Але далеко не завжди після цих речей у повітрі й на стінах залишаються срібні сліди.

Тиша в кутку вітальні в одну мить стала гострою, як лезо ножа. Аріадна фізично відчула, як важкий, темний погляд Каспіана від вікна миттєво перемістився на неї. Він стояв, схрестивши руки на грудях, і його напружений силует у напівтемряві вітальні Сов здавався чужорідним тілом. Тесей навпроти повільно, намагаючись не робити різких рухів, закрив свій блокнот.

— Ти взагалі про що? — максимально рівно, змушуючи голос звучати байдуже, запитала Аріадна.

Ліра трохи нахилила голову набік, і в її світлих очах блиснув небезпечний вогник розуміння.

— Про те, що ти регулярно зникаєш з ліжка ночами. Про те, що Тесей саме після твоїх зникнень приносить у вітальню нові, дивні записи. Про те, що в лісі на схилах Гори з'являються сліди абсолютно невідомої магії… і про те, що професор Хруст останнім часом дивиться на тебе під час пар так, ніби читає відкриту книгу.

Вона зробила коротку паузу, підступаючи на крок ближче, і додала зовсім тихо, майже напівпошепки:

— А ще я про те, що іноді тебе немає в Ліцеї саме тоді, коли на узліссі бачать щось… велике й руде.

Каспіан після цих слів різко, зі скреготом відвернувся назад до вікна, стиснувши кулаки так, що побіліли кісточки. Його нічні візити сюди раптом набули нового, тривожного сенсу. Елоїза буквально завмерла, боячись навіть дихнути. Тесей більше не виглядав спокійним і розважливим — його щелепа наче закам'яніла.

Аріадна відчула, як під шкірою, прямо вздовж вен, розливається справжній крижаний холод. Бо Ліра майже дійшла. Вона вирахувала все. Ще один єдиний крок — і весь їхній світ зруйнується.

— Це звучить як якась дуже погана, вигадана історія, Ліро, — з останніх сил тримаючи обличчя, сказала Аріадна.

Ліра ледь помітно посміхнулася самим краєм губ:

— Найнебезпечніші історії в цьому світі, Арі, зазвичай виявляються чистісінькою правдою.

І в цей момент сталося дещо набагато гірше за будь-яке пряме запитання чи звинувачення. Ліра подивилася Аріадні просто в очі — глибоко, проникливо. І замовкла.

Вона просто стояла й мовчала, наче чекала. Чекала не виправдань, не вигаданої брехні чи раціональних пояснень Тесея. Вона чекала на одну-єдину маленьку помилку. Аріадна зрозуміла це миттєво. Ліра не хотіла гучного викриття перед усім Ліцеєм. Вона хотіла підтвердження для самої себе.

— Ти ж мені довіряєш? — раптом дуже тихо, майже вразливо запитала Ліра, дивлячись на подругу.

Цей запит ударив по Аріадні набагато сильніше за будь-яку найстрашнішу підозру Хруста. Дівчина просто не знала, що відповісти. Бо правда була надто складною. Вона щиро довіряла Лірі. Але вона панічно боялася того, що станеться з цим світом, якщо ця правда вийде назовні.

Тесей підвівся зі свого крісла першим, закриваючи собою дівчат.

— Уже дуже пізно, — сказав він своїм звичним, рівним і холодним голосом. — Усі втомилися. Цю розмову немає сенсу продовжувати.

Ліра повільно, важко перевела свій погляд на нього.

— Ти теж боїшся, Тесею, — констатувала вона з сумом. — Ти боїшся так само, як і вони.

Хлопець не відповів нічого. І цього мовчання Лірі вистачило з лишком.

Каспіан раптом різко, з глухим звуком відштовхнувся від підвіконня і зробив кілька швидких кроків до їхнього столу. Його мантія була розстебнута — він знову ризикував усім, перебуваючи тут.