Розділ 12. Поле, де кричить вершина

Вершина гори — це, мабуть, єдине місце в Ліцеї, де емоції не ховають. Їх там не дозволяють приховувати. Вони просто стаються — дикі, нестримні й гарячі.

Поле для гри в Триколо на вершині Гори гуділо так, ніби сама гора раптом вирішила заговорити голосом тисячі людей. Крижаний лютневий вітер безжально рвав прапори факультетів, раз у раз змінюючи напрямок, а повітря над майданчиком було щільним і колючим від дрібного туману, що раптом переходив у холодну мжичку. Сьогодні на кам'янистій вершині зійшлися давні суперники: Рисі проти Сов.

Аріадна сиділа високо на трибунах. Не тому, що хотіла бути ближче до гри, а тому, що звідти, з висоти, було легше не бути всередині неї. Вдавати, що це її не стосується.

— Ти ж не любиш Триколо, — сказала Елоїза, сідаючи поруч і щільніше загортаючись у теплий шарф.

— Я люблю, коли воно закінчується, — відповіла Аріадна, дивлячись на поле, оточене низьким кам'яним муром, за яким одразу починався крутий, туманний схил.

Ліра з'явилась мовчки. Як завжди — саме там, де її найменше чекали.

— Сьогодні буде шумно, — тихо сказала вона.

— Воно завжди шумне, — знизала плечима Елоїза.

Ліра лише хитнула головою:

— Не цього разу.

Знизу поле здавалося маленьким і надто відкритим на тлі сірого неба — три пари кілець-воріт на різній висоті стриміли обабіч, наче кігті, а в самому центрі, майже непомітне звідси, чекало на другий тайм мале кільце, ледь більше за м'яч. Саме через цю відкритість, беззахисність перед вітром і туманом усе тут здавалося особливо небезпечним.

Свисток прорізав морозне повітря, і вершина миттєво вибухнула рухом. Зачаровані мантії гравців синхронно напнулися, зриваючи їх угору. Гравці в одну мить перетворилися на стрімкі лінії швидкості — оранжево-сірі та синьо-чорні.

А серед них — він. Каспіан.

Він не виглядав як той, хто просто грає в шкільну гру. Важкий м'яч у руках Каспіана здавався продовженням його власної люті. Він виглядав як той, хто намагається повністю зникнути, розчинитися в цьому скаженому русі, виплеснути гнів і втекти від думок, які палили його після подій у лісі. Його обличчя було спокійним. Занадто спокійним для запеклої гри.

Перший етап минув швидко й жорстко: Рисі відкрили рахунок влучним кидком у верхнє кільце, Сови відповіли двома точними попаданнями в нижнє. Вітер на вершині раз у раз бив гравцям в обличчя з іншого боку, ламаючи траєкторії, змушуючи мантії різко тіпатися в повітрі.

— Він сьогодні інший, — тихо сказала Елоїза, проводжаючи Каспіана поглядом, коли пролунав свисток на другий етап. — Занадто жорсткий.

Аріадна не відповіла. Бо вже бачила це обличчя на лісовій стежці, коли між ними тріснула довіра.

Другий етап почали Сови — їхня команда мала менше очок після першого раунду, тож саме їм першим дістався єдиний важкий м'яч. Гравці розлетілися по полю, ухиляючись, ховаючись за товаришами, а м'яч зі свистом розтинав туман, вибиваючи одного гравця за іншим.

Каспіан рухався так, ніби більше не грав за правилами. Він реагував на якусь власну, внутрішню образу. Коли м'яч нарешті опинився в руках Рисі, він перехопив його першим і пішов у крутий, майже прямовисний вихід понад полем, шукаючи будь-яку ціль, аби тільки вибити суперника й повернути своїй команді перевагу.

— Він занадто ризикує, — прошепотіла Ліра, помітивши, як низько над кам'яним муром пішов Каспіан.

Аріадна затамувала подих.

Каспіан пішов у стрімке пікірування, замахнувшись м'ячем для кидка, який мав вивести з гри одного з гравців Сов ще до третього етапу. Швидко. Шалено. Небезпечно — надто низько над самим кам'яним муром, де вітер зі схилу міг у будь-яку мить зірвати його з курсу.

— Він не втримає траєкторію в такому вітрі! — видихнула Елоїза.

І тоді стався кидок. Різкий, важкий свист м'яча в повітрі. Гравець Сов у останню мить крутнувся вбік — м'яч пройшов повз нього й з глухим ударом врізався в кам'яний мур, відскочивши в туман.

Коротка тиша. А потім — суддівський свисток, і суворий вигук судді розітнув вершину:

— М'яч торкнувся стіни! Передача Совам!

Каспіан завис у повітрі на секунду довше, ніж треба, важко дихаючи і судорожно, до білих кісточок, стискаючи мантію на грудях. Його ризикований кидок не спрацював — тепер м'яч, а з ним і перевага, переходили до суперників.

І повільно повернув голову. Прямо. У її бік.

В цей момент Аріадна чітко відчула: він не бачить трибун, що загули невдоволеним гулом. Він бачить тільки її. І в його очах була не просто гіркота невдалого кидка — там було щось значно темніше.

Треті етап зіграли лише ті, хто встояв у другому — і Каспіана серед них не було. Одне маленьке кільце в центрі поля, ледь більше за сам м'яч, хиталося на вітрі, поки останні гравці Сов билися за нього між собою і рештою команди Рисі. Влучний кидок гравця Сов за десять секунд до кінця приніс їхній команді десять очок і перемогу.

— Сови перемогли! — розчаровано завили навколо однокурсники з Рисі.

Після гри вершина остаточно вибухнула святом для синьо-чорних мантій. А для Рисі це було дивне, гнітюче почуття. Наче люди навколо просто намагалися швидше піти, щоб не показувати своєї слабкості.

Аріадна спускалась по вирубаних у камені сходах дуже повільно. Елоїза йшла поруч, Ліра трималася трохи позаду.

Тесей уже чекав на них біля самого виходу з роздягалень. Спокійний, як і завжди, попри те, що його факультет щойно тріумфував. Але максимально уважний.

Каспіан з'явився першим, практично вилітаючи з тунелю. Він досі стискав у руці зачаровану мантію, на щоках замерзли краплі поту чи туману, і він, звісно, не усміхався. Він зупинився прямо перед Аріадною.

— Ти дивилась, — сказав він, заглядаючи їй в обличчя. Його голос тремтів від прихованої люті.

— Так, — відповіла вона.

— І що саме ти там побачила?

Пауза. Аріадна не знала, що сказати. Бо правда була простою й болючою: вона побачила в його польоті відчайдушну спробу довести, що він сильніший за обставини. Сильніший за Тесея.