Розділ 7. Цукерки з Бродівки

Бродівка завжди здавалася місцем, де небезпека не має права існувати. Може, тому, що тут її просто набагато краще маскували під шарами білого цукру й гарячого хлібного квасу. Сніг навколо лежав нерівно — ніби хтось розсипав його поспіхом і в останню мить забув вирівняти цей світ.

Аріадна йшла поруч з Елоїзою, відчайдушно намагаючись не думати про те, що саме сталося в «проміжку» і як вони звідти вирвалися. Але не виходило. Тріск розколотого простору досі стояв у неї у вухах.

— Ти майже не говориш, — зауважила Елоїза, кутаючись у теплий шарф.

— Я думаю, — тихо відповіла Аріадна, дивлячись під ноги на протоптану стежку.

— Це ще небезпечніше.

Попереду Ліра вже щось активно обговорювала з місцевим продавцем чарівних дрібничок. Вона, як завжди, знаходила потрібну інформацію значно швидше, ніж її встигали як слід приховати.

І саме тоді Аріадна побачила його. Каспіан стояв біля яскравої вітрини "Ведмежого барлогу" — кремезний навіть у товстому зимовому одязі, з тими самими неслухняними світлими кучерями, що вибивалися з-під шапки, ніби опинився тут абсолютно випадково. Але Аріадна надто добре його знала: він ніколи й ніде не з'являвся «випадково».

— О, ви теж тут, — кинув він, майстерно зображаючи щире здивування.

— Це Бродівка, Каспіане, — сухо відрізала Елоїза. — Тут у вихідні зазвичай бувають люди.

— Не всі люди однакові, — усміхнувся він і раптом простягнув Аріадні паперовий пакунок. — Тримай. Цукерки.

Аріадна завагалася, не поспішаючи брати частування:

— Ти їх купив?

— Ні, вкрав, — абсолютно серйозно відповів хлопець, а після короткої паузи додав: — Звісно, купив.

Ліра засміялась першою, розрядивши атмосферу, а Елоїза лише приречено зітхнула. Аріадна нарешті взяла пакет, але майже одразу крізь папір відчула щось дивне. Це не була чужа магія. Це була емоція самого Каспіана — нервова, гостра, рвана.

— Ти сьогодні якийсь інший, — тихо сказала вона, пильно вдивляючись у його обличчя.

Каспіан звично підняв одну брову:

— Я завжди інший.

Але цього разу він не витримав її погляду й дивився трохи повз — туди, де біля книгарні самотньо стояв Тесей. Той тримав у руках свій незмінний блокнот і вдавав, ніби вивчає вітрину, хоча насправді не зводив очей з їхньої компанії. Повітря між хлопцями миттєво стало важчим, наче перед грозою.

— А-а, — протягнув Каспіан, і його голос став помітно холоднішим. — То ти привела з собою ще одного дослідника?

— Він не «ще один», — спокійно, але твердо заступилася за нього Аріадна.

Каспіан знову усміхнувся, але тепер у цій усмішці не було ні краплі колишніх веселощів.

— Звісно.

Він зробив крок ближче до неї, майже порушуючи особистий простір:

— І що саме він досліджує? Тебе?

Тиша впала так різко, ніби її вичавили з повітря. Елоїза одразу ж удала, що зацікавилася дахами будинків, і відвернулася, а Ліра миттєво перестала усміхатись. Аріадна відчула, як щось болюче стиснулося в грудях.

— Каспіане…

— Ні, серйозно, — перебив він, понижуючи голос до шепоту. — Ви з ним… весь цей час тепер разом?

Він намагався говорити спокійно, але в його інтонаціях пробивалося дещо зовсім інше. Не злість, ні. Страх. Аріадна вперше усвідомила це так чітко: він просто боявся її втратити.

— Ми працюємо разом, — спробувала виправдатися вона.

— Над чим?

Повисла важка пауза. Герої замерли, і саме в цей момент Ліра припустилася фатальної помилки.

— Над лісом, — тихо зронила вона.

Тиша навколо них стала абсолютною, глухою. Здавалося, навіть пухнастий сніг перестав падати на землю. Каспіан повільно, наче не вірячи власним вухам, перевів погляд на Аріадну:

— Лісом?

Вона промовчала. І це мовчання виявилося красномовнішим за будь-які слова. Обличчя Каспіана змінилося — не різко, а поступово, наче якась невидима внутрішня опора в ньому тільки-но перестала тримати форму.

— Ти ходиш туди з ним, — це не було питанням.

— Каспіане, все не так просто… — почала була Аріадна.

— Ні, — різко обірвав він її. — Це якраз дуже просто.

Він кинув швидкий, сповнений прихованої ворожості погляд у бік Тесея:

— Він знає про тебе все? Знає те, чого не знаємо ми?

Аріадна продовжувала мовчати, і це знову стало її головною провиною. Каспіан криво, порожньо посміхнувся.

— Зрозуміло.

Він різко розвернувся на підборах і рушив геть.

— Каспіане, зачекай! — крикнула навздогін Елоїза, але хлопець навіть не озирнувся, швидко розчиняючись у строкатому натовпі учнів.

І тільки коли його спина остаточно зникла з виду, Аріадна відчула, що паперовий пакет із цукерками в її руках раптом став занадто, майже нестерпно важким.

Тесей, який усе цей час стояв осторонь, підійшов ближче. Він не сказав жодного слова втіхи чи виправдання, але за його серйозними очима Аріадна побачила: він усе зрозумів. До останнього слова.

Ліра винувато й тихо видихнула:

— Я, здається, бовкнула зайве.

Елоїза змучено заплющила очі й похитала головою:

— Ти просто сказала правду, Ліро.

І це було найгірше. Бо іноді правда здатна руйнувати зв'язки значно швидше й безжальніше, ніж найдавніша темна магія.

А десь далеко за засніженими гострими дахами Бродівки холодний вітер знову слухняно змінив свій напрямок. Наче ліс на схилах Гори із радістю почув, що в їхньому маленькому колі довіри нарешті з'явилася перша глибока тріщина.