Розділ 3. Маленьке коло довіри

Є речі, які неможливо пояснити словами. Довіра — одна з них. Її не можна отримати одразу чи заслужити за один вечір. Вона з'являється повільно, як слід від магії, що ще не вирішила, чим стане — захистом чи загрозою.

У вітальні Сов завжди було тихо. Але тієї ночі тиша здавалася дивно напруженою, ніби в кімнаті з'явилося ще одне серце — і билося воно не в ритм Ліцею.

Елоїза сиділа біля вікна, оточена стосами книжок так, ніби будувала з них оборонну стіну.

— Ти знову була там, — сказала вона без жодного питання в голосі.

Аріадна не стала заперечувати.

— Це не те, що ти думаєш.

Елоїза перегорнула сторінку.

— Я ще нічого не думаю. Я рахую.

Двері відчинилися раніше, ніж хтось постукав.

Каспіан увійшов так, ніби Ліцей справді був на його боці.

— Ви виглядаєте так, ніби плануєте щось заборонене, — весело сказав він.

— Ми не плануємо, — сухо відповіла Елоїза. — Ми аналізуємо.

— Це звучить навіть гірше.

Він усміхнувся й кинув на стіл пакет із солодощами.

Аріадна не одразу подивилася на нього.

Ліра з'явилася останньою — тихо, майже непомітно, але так, що її присутність одразу змінила кімнату.

— У Ліцеї щось змінилось, — сказала вона.

Каспіан важко зітхнув.

— Ти це кажеш щотижня.

— Цього разу серйозно.

Ліра сіла на край крісла й ковзнула поглядом по Аріадні.

— Люди перестали говорити про одне й те саме. Тепер вони говорять про тебе.

Повітря в кімнаті ніби стало щільнішим.

Аріадна повільно підняла голову.

— Про мене?

Ліра кивнула.

— Хтось бачив тебе біля лісу.

Елоїза різко закрила книгу.

Каспіан перестав жувати.

— Це ще нічого не доводить, — сказав він надто швидко й одразу зрозумів це сам.

Аріадна відчула знайомий холод у пальцях.

— Ми не можемо так далі, — тихо сказала Елоїза.

— Як саме «так»? — насупився Каспіан.

Елоїза подивилась на них поверх книжок.

— Як коло, яке починає тріщати.

Ліра нахилилась уперед.

— Якщо це правда… якщо ти справді пов'язана з тим, що відбувається в лісі…

— Ти нічого не знаєш, — різко перебила Аріадна.

І одразу пошкодувала про це.

Ніхто не заговорив.

Каспіан повільно підвівся. Цього разу в його погляді не було звичної легкості — лише тривога, яку він навіть не намагався приховати.

— Гаразд, — тихо сказав він. — Тоді скажи хоча б одне. Ти в небезпеці?

Аріадна завмерла.

І саме це питання налякало її найбільше.

Не підозра.

Не страх.

Турбота.

Вона раптом зрозуміла, що це вже не просто дружба, до якої всі звикли. Правда або зробить їх ближчими, або розірве остаточно.

Аріадна повільно видихнула.

— Я не можу вам усе пояснити. Але я не ворог вам.

Елоїза заплющила очі, ніби намагалася впорядкувати думки.

Ліра мовчала.

А Каспіан дивився на Аріадну довше за всіх.

Потім важко опустився назад у крісло.

— Погано, — тихо сказав він.

— Чому? — обережно запитала Аріадна.

Він усміхнувся, але без звичної легкості.

— Бо я тобі вірю.

І чомусь саме це прозвучало страшніше за будь-яке звинувачення.

Тієї ночі вони не стали ближчими.

Але їхнє коло вперше стало справжнім.

Десь далеко за стінами Ліцею ліс на схилах Гори стояв нерухомо, ніби чекаючи, чи витримає це коло правду.