Розділ 49. Підслухана розмова

Я не встигла нічого відповісти, хоч всередині вже й почало наростати здивування – перш за все від дивного формулювання Лор’єна – аж над нами нависла тінь. Я повільно підняла погляд, і на мить перетнулася очима з жінкою у зеленій сукні. Її собачка, що дама тримала за повідець, гавкнула, чіпляючись лапами за мою сукню. 

– Ох, леді Кареє, добридень, – Лор’єн галантно піднявся та вклонився жінці. – Перепрошую, затримався. Зараз я попрощаюся зі своєю гостею, і на цей вечір – я весь ваш. 

Він посміхнувся їй так звабливо, що мені стало незручно навіть сидіти поряд, тож я стрімко скинула серветку з колін та піднялася на ноги. Жінка на мене навіть не дивилася – певно, відсутність прикрас та дорогої сукні вказала їй все важливе про мій соціальний статус, і вона вирішила не витрачати на дарма повітря. Я відповіла їх тією ж монетою і просто вичікувально втупилася у Лор’єна. 

Той мить дивився на мене також – із ввічливим нерозумінням, від якого я відчула себе комашкою на блюді. 

– Я готова відправлятися назад, – зрештою нетерпляче повідомила я. 

– Що ж, тоді – гарного вечора, панно, – церемонно мовив Лор’єн, наче не називав мене пташкою ще хвилину тому. Наче я взагалі була незнайомою йому людиною, що зовсім випадково прибилася за його стіл. 

Але заціпеніти мене змусило не це. Що ж це він – не відкриє мені портал до Зимового замку? А як тоді я маю повернутися?

Та за мить Лор’єн, наче зловивши запізнілу думку, додав:

– Сьогодні в обід лорд Елмор запустив постійний портал між столицею та своїм замком – звісно, тільки на час балів. Думаю, ви можете повернутися з його маєтку. 

Мої очі самі собою розширилися – що значить, відкрив портал між столицею та замком? Я про це нічогісінько не знала – а я ж там жила й працювала!

Вочевидь, вираз мого обличчя був досить виразним, бо ж Лор’єн співчутливо схилив голову та запитав:

– Що, він не сказав навіть про це? Вочевидь, зі своїми слугами він… тримає дистанцію. 

А після цього він відвернувся до жінки у зеленому, щось сказав їй та поцілував руку, не звертаючи на мене жодної уваги. Наче я перетворилася на пусте місце. Втім, я й не зважала – все намагалася зрозуміти, як же так справді вийшло. 

Я думала, що ми з Арденом друзі. А ще кілька днів тому мені навіть почало здаватися, що між нами є щось більше. Аж ось він не говорить мені навіть тих речей, які прямо впливають на мою роботу! 

Повільно й наче у тумані я розвернулася й попрямувала геть. Раптом почало впадати у вічі, наскільки я не підходжу до цього закладу – усього в позолоті, з цим кришталем на люстрах та на столах. У старій, обшарпаній сукні з чужого плеча, у завеликому плащі з зашитою діркою під пахвою. 

Тож я загорнулася у нього міцніше та поспішила геть. 

На щастя, відшукати столичний маєток Елморів було зовсім нескладно – він примостився майже у самісінькому центрі міста, а шпилі його були такі високі й ошатні, що не надто поступалися королівським.

Я знайшла ключ без проблем: певно, це також була одна з причин, чому леді Елмор могла завжди проникати всередину – ключі залишали під килимком, начебто до дворян ніхто й ніколи не міг вдертися. Певно, так і було – будь-яких крадіїв зупинили б закляття та амулети. 

А для слуг й взагалі були всі дороги відкриті – я спокійно зайшла, ніким не помічена, через чорний вхід, і попрямувала до великої бальної зали, де й був накреслений портал. Кілька разів повз мене проходили люди – гарно вбрані чоловіки та жінки, що, вочевидь, йшли в одному зі мною напрямку: прямо до Елморового замку. 

На мене ніхто не звертав уваги – наче звичайна сукня служниці враз робила мене зовсім невидимою. Ось тільки зараз мене це не дратувало й не засмучувало; я й сама не хотіла б, аби мене хтось побачив. 

До зали залишалося всього кілька поворотів, і я якраз впала на хвіст якійсь старшій парі, коли вчула знайомий голос, а відтак – різко зупинилася посеред коридору. За кілька митей відійшла вбік, прислухаючись. 

–...з Арденом не домовишся, – голосно зітхнула Мірика Елмор. – Думаєш, я не намагалася? 

– То змусь його!

Інший голос – жіночий – додав ще щось, та я не розібрала. Тоді я підійшла до дверей маленької чайної, де, вочевидь, і сиділи жінки, і притулилася вухом до дверей, намагаючись розчути більше. 

– Іноді це єдиний варіант, повір. Чи мала б я зараз трьох одружених синів, якби не діяла іноді жорстко?.. 

За стіною почулися кроки на підборах, і я напружилася, готова будь-якої миті кидатися геть. Але зрештою вони спинилися, і Мірика Елмор, певно, розгорнула віяло.

– Я знаю, люба. Знаю. – Вона замовкла на кілька митей, але у цьому мовчанні не було роздуму – леді Елмор вирішувала, чи довірити таємницю, і ця таємниця вже просто витала у повітрі. – Арден буде одружений до кінця його балів у Зимовому замку, це я тобі обіцяю. 

Інша жінка зацікавлено гмикнула.

– Вже маєш якийсь план? Чи, як завжди, пустопорожні обіцянки?

– Цього разу все серйозно. Десять років жалоби! І кого він цим намагається обдурити? Всі ми знаємо, що до Стефані він…