Розділ 31. Чаювання

Арден повільно перевів погляд на фартух, тоді на мене, і в останню чергу – на двері, що вели до його матері. Я бачила, як він прийняв рішення, і наступної ж миті рожевий фартух підкреслив стрункий стан лорда Елмора та відтінив його дорогий синій сюртук.

Його довге волосся сьогодні було розпущене – з нього вибивалося тільки кілька тонких кіс – тож я ще й простягнула йому чепчика, який Арден вдягнув тільки після мого довгого й безкомпромісного погляду. 

Як і очікувалося, готувати Арден не вмів – і ніколи в його житті, аж до цього дня, це не було проблемою. Я довірила йому розкочувати тісто, і воно виявилося дірявим у п’яти місцях. Втім, з третьої спроби він все ж впорався майже ідеально. 

Тоді ми розділили лист на три частини й взялися крутити синабони. Під моїм чітким керівництвом Ейвор виліпила шість рівненьких, туго скручених булочок, що ми першими поставили у піч. Потім туди відправилася моя партія – гарненька і теж рівна, бо я ж їх робила роками й могла впоратися із завданням навіть уві сні. 

Останнім розрізав рулон з коричного тіста Арден. Його булочки були… оригінальні. Рівною з них вийшла всього одна, а всі інші були страшними обрубками, кривими покручами, від одного погляду на які мене розбирав сміх. 

Втім, я мужньо трималася, аби не образити ненароком лорда. 

– Чому це так складно? – пожалівся він зрештою. – Я вмію фехтувати і битися на мечах, то чому я не можу впоратися зі звичайним ножем? 

На кухонного ножа у своїй руці Арден справді дивився, як на свого заклятого ворога. 

– Для першого разу це було непогано, – підбадьорила його я, намагаючись виправити тих монстрів, що вийшли з-під ножа графа. Втім, вдіяти там можна було небагато. – І вони будуть такі ж смачні, як і решта. Просто трохи… альтернативно красиві. 

Коли остання партія булочок запеклася, ми з Ейвор, яка нарешті припинила труситися від одного погляду Ардена, вже навчили лорда заварювати чай. Я склала булочки та тістечка на тацю, спеціально виклавши ті, що зробив Арден, нагорі, і ми разом посунули до виходу. 

Ейвор спершу залишилася сидіти біля печі, та перед самим виходом Арден спинився. 

– Чи не хотіли б ви випити з нами чаю, пані Ейвор? – запитав він церемонно. Зі мною він, здавалося, так не говорив ніколи. 

Ейвор страшенно зашарілася, але кивнула. 

– З р-радістю, лорде Елморе. 

Вона швиденько скинула фартух і чепчик, і тільки тоді сам лорд згадав про те, що й сам він все ще стояв у рожевому фартушку. Коли Арден його позбувся, ми нарешті рушили нагору. 

❅ ━━━━━━ ♨♨♨ ━━━━━━ ❅

Стільців за столиком, що леді Елмор наказала встановити у залі, катастрофічно не вистачало. І як би жінка не дивилася яструбом на свого сина, він з лицем, вираз якого прочитати було просто неможливо, запросив нас усіх пройти у маленьку чайну кімнату. 

Та варто мені було перетнути її поріг, як виявилося, що в цьому маєтку поняття “маленький” ще більш умовне, ніж у Зимовому замку. Зала була хіба трохи менша за бальну, зі стінами, прикрашеними декоративними колонами, якими звивався плющ і троянди, і п’ятьма столиками, розкиданими у різних куточках кімнати. 

Наче я зайшла у ресторан, що ховався прямо посеред лордового житла. Арден підійшов до найближчого столика і відсунув стільця для пані Циндри. Тоді всадовили мене, а потім – Ейвор. 

Наступного стільця, прямо поряд зі мною, Арден відсунув для своєї матері. Але Мірика Елмор застигла, не поспішаючи сідати, і за мить, проігнорувавши жест сина, обрала собі місце сама – на протилежному куточку стола. Леді Вілтор, що весь цей час переминалася з ноги на ногу, під грізним поглядом леді Елмор сіла по лівий бік від неї. 

Тоді жінка вказала на місце справа:

– Сідай, сину. 

– Дякую, мамо, – Арден сів прямо поряд зі мною, наче й не помітив жесту матері. 

Лице леді Елмор потрохи почало буряковіти. Нещасна леді Вілтор, імені якої я не знала, виглядала так, наче збиралася у найближчу хвилину заплакати від приниження. Арден налив собі чаю, посміхаючись під носа. 

Так, співчуття тут було й справді зайвим: можливо, здихатися матері назовсім Арден й не міг, але, вочевидь, вже навчився з нею справлятися. Як і з її спробами засватати йому якихось дівчат. 

Я теж подбала про себе, а тоді передала чайник пані Циндрі. Кілька хвилин ми усі цмулили напій в тиші – аж до тієї миті, поки акуратна, пещена рука леді Елмор не потягнулася до тарілки, на вершечку якої вмостилися криві, страшні булочки, що накрутив Арден. 

– Еллі! – вигукнула вона командним тоном, стискаючи у пальцях випічку. Ейвор неподалік від мене наче стиснулася у грудку. На мить мені здалося, що навіть волосся її наче стало білішим, не таким яскравим і примітним. – Що це таке? Чи в тебе зовсім вже руки у вузли поскручувалися?

Вона відкинула булочку прямо на стіл. Біла глазур, що ще навіть не встигла до кінця застигнути на гарячому тісті, розтеклася по скатертині, залишаючи плями. 

– Штраф! І забудь про вихідні на зимові свята! – голос леді Елмор залишався холодним, але в якусь мить зірвався на тоненький вереск, якого я аж ніяк не очікувала від аристократки.