Розділ 25. Портал

Арден щось зосереджено креслив на протилежному кутку великої зали, у якій я раніше ще жодного разу не була. Замок був настільки величезним, що іноді мені здавалося, що нові кімнати тут з’являються за одним тільки велінням думки. Інакше я не могла осягнути, навіщо було будувати окрему велетенську залу, призначену тільки для однієї мети – порталів. 

А втім, вона тут була. І Арден, відтіснивши нас чи не до порогу, великим шматком крейди розкреслював підлогу. 

Символів було дуже багато – я бачила їх навіть здалеку. І я очікувала, що чоловік буде час від часу звірятися з якимось великим талмудом, запилюженим сувоєм чи принаймні листочком, але він робив усе з пам’яті. І не просто перекреслював зазубрену пентаграму. 

Ні, тут було щось складніше. Він метався від однієї частини кола до іншої, домальовуючи знак то там, то тут. Іноді застигав на кілька митей, відходив, аби оцінити загальну картину – як справжній художник. 

– Ніколи не можна створити дві однакові пентаграми, – голосно пояснив Арден, коли помітив наші зацікавлені погляди. – Портали мінливі, і навіть якщо я зроблю два один за одним, вони все одно будуть відрізнятися. 

Це було знайомо; я мимохіть подумала, що ритуали мали бути дуже подібними до готування їжі – там теж, скільки не старайся, неможливо відтворити зовсім однаковий смак. 

Двері трохи прочинилися, і у них боком увійшов Рован. Густа борода закривала велику частину його лиця, а все ж неможливо було не помітити, що він засмучений.  Він кинув погляд скоса на пані Циндру, але нічого не сказав. 

Пройшли вже тижні! Тижні, як я це спостерігала, і моє терпіння починало повільно вичерпуватися. Я й уявити не могла, як це могли спокійно терпіти інші мешканці замку роками. 

Тож я відвернулася від їхнього начебто непомітного споглядання один одного, і саме вчасно: Арден кілька разів навів символи у пентаграмному колі, а тоді воно почало світитися – спершу слабко, ледь помітно, а тоді яскравіше, наче навіть небезпечніше. 

Як і тоді, в кабінеті Ардена, я знову побачила ниточки магії, що виривалися прямо з підлоги, спліталися у коси і складні вузли, але всі до однієї тяглися до чоловіка, підсвітлюючи його золотим ореолом. 

– Ходи сюди, Марі, – чоловік махнув мені рукою, і я обережно ступила у коло, намагаючись не стерти носком чи п’яткою частини символів. Втім, я була майже переконана, що моя обережність даремна: тепер, коли символи вже випромінювали магію, потрібно було щось значно сильніше, ніж полотняний черевик, аби зіпсувати їх. 

Арден подав мені долоню, і я вхопилася за неї, наче від цього залежало моє життя. Варто мені було торкнутися його шкіри, як світлячки магії стали ще більш виразними, почали лизати долоні й ноги, і я ледь не підстрибнула від несподіванки. 

– Ти їх бачиш? – у очах Ардена відображалася магія, а ще – подив. 

Я тільки кивнула, нездатна зліпити кілька слів докупи. Магія переповнювала мене, і я ще не розуміла, чи це справді приємне відчуття. 

Чоловік тим часом озирнувся до економки та лісника. Та він не встиг нічого сказати, бо Рован стягнув шапку і легко вклонився, водночас відступаючи:

– Пробачте, ваша милосте, я, як зволите, лишуся тут. – Він вже майже зіштовхнувся з дверима, а тоді додав. – Пригляну за замком. 

Арден кивнув, а тоді повернув голову до економки. 

– Пані Циндро, зачекайте на мене тут. Портал недостатньо сильний, я не можу забрати обох за раз. 

– Звісно, лорде Елморе, – пані Циндра присіла у реверансі і, певно, сказала ще щось, але я не почула нічогісінько: бо навколо нас зревіло полум’я, його язики зметнулися вгору – і тільки тоді, коли воно лизнуло мені рукав сукні і не обпекло, я зрозуміла, що це чари, а не справжній вогонь. 

– Не бійся, – лице Ардена, спокійне та зібране, раптом опинилося зовсім поряд із моїм. Його сині очі зараз здавалися майже білими через усі чари, що в них відбивалися. – Хапайся за мене, і міцніше. Під час перенесення може відірвати від мене…

Арденові не потрібно було повторювати двічі – я вхопилася у його камзол обома руками, втиснувши лице йому під пахву. До біса формальності і ввічливість – я не хотіла, аби мене саму загубило невідомо де! 

Магія почала крутитися вихрем, і рука Ардена накрила мою спину. Другу ж він підняв у повітря та стиснув її у кулак, всотуючи в нього сяйво та вогонь. Він викрикнув кілька слів невідомою мені мовою, яка більше скидалася на зміїне шипіння, а тоді підлога під нами щезла. 

Подорож телепортом була ще менш приємна, ніж я уявляла – а Арден ж попереджав, що може трохи крутитися голова. Я вчепилася в тканину його камзолу навіть сильніше, але всередині чомусь не відчувала страху – наче сама магія в якусь мить торкнулася мене й дала знати, що все буде гаразд. 

Та й відчуття теплого тіла під боком вселяло певну впевненість. Особливо, коли я знала, що належить воно досвідченому чаклунові. 

Ми вдарились об підлогу з такою силою, наче падали на неї зі стратосфери. Мої ноги почали рипіти і палати – тепер вже наче по-справжньому – і я б точно впала, якби тільки Арден не підтримав мене під пахви, як якусь ляльку, якій раптово перерізали ниточки. 

Перед очима затуманилося, але тільки я прокліпалася, припинити дивитися було вже просто неможливо – бо я опинилася у місці такої краси, якої я не бачила ніколи раніше.