Розділ 24. Лист до столиці

Спершу поїздку планували організувати негайно, та пані Циндра швидко втихомирила запал Ардена, і її довелося перенести ще на тиждень. Він мав зв’язатися із своїм дворецьким та попросити його влаштувати оглядини слуг, аби ми могли відібрати штат.

Ми ж мали скласти перелік усього, що конче необхідно придбати у столиці. І коли пані Циндра говорила усього, вона, здавалося, й справді мала це на увазі – бо перелік з кожним днем все ріс та ріс, і окремі листки з нього і я, і Рован, і навіть Арден знаходили по всьому замку. 

Я ж тим часом намагалася не надто забивати собі голову поїздкою. Точніше, намагалася стримувати уяву, аби вона не розбурхалася надто сильно. Бо мрії про столицю, про затишну цукерню і про свою справу, про таку бажану незалежність вже розбурхалися до межі. 

Щоб не мріяти аж надто багато, я почала знову робити цукерки. Займалася ними вдень і вночі – буквально, тільки б видалася вільна хвилинка. В моєму поки що уявному асортименті вже налічувалося чотири різні цукерки: малинова, шоколадна з золотою посипкою, з горішками та з чорносливом. Остання – досить специфічна, але навіть пані Циндра, яка раніше крутила від сухофрукту носа, сказала, що вийшло смачно. 

Саме до неї я й підійшла пізніше, ховаючи руки за спиною, аби не почати ними надто жваво жестикулювати. Економка саме дописувала чергову сторінку нескінченного списку закупів.

– Щось термінове, Марі? – запитала вона, навіть не відриваючись від паперу. Втім, у її голосі було точно більше тепла, ніж за нашої першої зустрічі. Та неприємна пригода з печерами, здавалося, докорінно змінила ставлення пані Циндри до мене. І, звісно ж, там була задіяна і провина. 

– Не дуже, – чесно сказала я, але не відійшла. Почекала, поки економка поставить жирну крапку, а тоді все ж запитала: – Де я можу відправити пошту? 

Сніг за вікном вже почав поволі сходити, але сірі хмари знову наповзали з усіх боків, обіцяючи нові кучугури всього за кілька днів. Тож якщо я й справді хочу виконати свій план, маю зробити це зараз. 

Пані Циндра підняла на мене очі, і в них ясно читалося здивування. Втім, через десятиліття вишколу вона не стала нічогісінько питати – хоч і знала чудово, що в Розмарі зовсім не було рідні, і листів вона ніколи раніше не надсилала. Я ж нічого їй не пояснювала – ще зарано. Ось якщо щось і справді вийде, тоді можна буде й сказати. 

– За стінами палацу є зачаклована поштова скринька, – сказала зрештою пані Циндра. – Ось тільки вона не надсилатиме відповідей. 

Я здійняла брови, і економка пояснила:

– Вона зламалася водночас із артефактом тепла. Відправляє листи, а відповіді губляться десь по дорозі. Їх можна забрати тільки у Ровіні. 

Ровіном називалося місто, що розкинулося неподалік від Зимового замку – те саме, до якого ми не могли дістатися через завали снігу. Я повільно кивнула і вже відкрила рота для наступного запитання, а тоді закрила його. 

Пані Циндра ще кілька митей дивилася на мене із мовчазним питанням у погляді, а я дивилася на неї пустими очима – і ми обидві знали, що недоговорюємо. Та ще за секунду очі економки скосилися на її довжелезний список. 

– Як думаєш… – почала вона задумливо. – Покоївкам потрібні чорні форми, чи все ж темно-сині?

Я підступила на крок ближче і також схилилася над списком. 

…Вийшла з зали я аж за кілька годин, коли ми з пані Циндрою розібрали кожен пункт майбутніх покупок – від суконь до декорацій зали і паперу для запрошень гостей. Спершу економка говорила обережно, наче очікувала, що я зовсім не зрозумію важливості вибору. 

Та щойно я дала кілька порад (я щиро сподівалася, що вони влучні – навіть у контексті зовсім іншого світу), вона розійшлася. Ми посперечалися щодо прикрас – вона вважала, що їх має бути небагато і таких, щоб не впадати в око, я ж притримувалася зовсім протилежної думки. 

У них була магія!.. Магія і можливість створити будь-що! Статуї богів з льоду, ілюзорні сніжинки, що падають зі стелі зали, свічки, що літають по усьому замку… Мимоволі в голову прийшли усі сцени з фільмів про Гаррі Поттера, де чаклуни святкували Різдво, і я бадьоро переказала усе це економці. 

Вона спершу слухала зі скептицизмом, а тоді почала кивати, а в кінці вже записувала ідеї на звороті свого списку, додаючи все нові і нові пункти у перелік покупок. Я спробувала хоч приблизно уявити, у скільки грошей все це обійдеться, і сума навіть з одного листочка вже виходила така захмарна, що в мене почало сіпатися око. 

– І, звісно ж, потрібно запросити артистів! – проголосила зрештою пані Циндра. Вона почала вголос перебирати якісь назви, в яких я не розуміла ні бельмеса, а тоді настільки заглибилася у своє бурмотіння, що я цілком непоміченою вислизнула у коридор. 

Тоді я піднялася нагору, до своєї спальні, і всілася за письмовий стіл. Заправила чорнильну ручку і завмерла над папером – цього разу дорогим і білосніжним. Сподіваюся, Арден не помітить нестачі. А навіть якщо помітить… Мало хто міг тут похазяйнувати за останні десять років?

Тоді я почала писати. 

Вітаю! (пропуск)

Чи може вас зацікавити неймовірно нова і свіжа ідея бізнесу у столиці, яку від реалізації відділяє тільки крок і кілька десятків золотих монет?.. Вишукані десерти для леді, цукерки, які можна буде їсти руками прямо в рукавичках – невеликі, але надзвичайно смачні та статусні. Я пропоную вам….