54

Раптом до кімнати увірвалися кошенята. Вони гралися з клубком вовняних ниток.

- Які кумедні малюки! - зрадів Сергій Петрович.

Згадавши, кому вони належать, я розплакалася.

- Мусінька, - забурмотіла я крізь сльози.

Полковник обняв мене, втішаючи.                                                  

- Це я її попросила привести докази.                                                  

- А тебе я поплосив.

- Потрібно було мені самій поїхати за ними, а не посилати Мусю.

- Але ти і так спізнювалася на лоботу.

- Безглузда робота! - ще сильніше заплакала я. - У той час, як я засмагала на сонечку і пила коктейль, моя подруга через мене потрапила в лапи вбивці.

- Гална у тебе лобота, скажу я тобі, Доша! - спробував полковник мене розвеселити.

 - Чудова! - посміхнулася я крізь сльози. - І директор чудовий. Влаштував своїм співробітникам відпочинок за його ж рахунок. Ми цілий день загоряли в «Бермудах».

- Не тлеба себе в цьому звинувачувати, Дошенька. Тлеба сподіватися, що з Мусею все в галазд. Я зв'яжуся тут з ким тлеба. І Мусю сьогодні ж знайдуть.

 - Живу? - запитала недовірливо я, взявши Джеймсика на руки.

 - Живу, - кивнув ствердно полковник і вийшов з кімнати.

- Маленький мій! - просюсюкала я кошеняті, притискаючи його до грудей. - Не хвилюйся, малюче, твою хазяйку знайдуть, і вона дасть вам смачного молочка.

Одначе, кошеня вирішило не чекати так довго і почало тамувати свій голод, облизуючи моє вухо.

- Невже в такому величезному будинку, як цей, нікому тебе і твоїх сестричок нагодувати? - заусміхалася я, навіть і пальцем не спробувавши відтягнути Бонда від свого вуха.

Я встала і рушила з кошенятами на кухню. Там гриміла каструлями і сковорідками Анька, готуючи вечерю. Я відкрила холодильник і спробувала знайти серед гори продуктів молоко.

- Доша, зараз буде вечеря, - звернулася до мене Аня. - Не треба собі перебивати апетит. Ніхто мене у цьому будинку не поважає! - образилася вона. - Ось піду до Солотвиних! Будете тоді собі пальці кусати тому, що не втримали таку кухарку, як я! Ось сьогодні ця нова домробітниця Нінка так прибрала в залі, що мені після її прибирання довелося ще годину пилотяжити і протирати полиці від пилу! Вона страшна ледацюга! Якби вона так віником мела, як вона чеше язиком по вашому телефону за ваш же рахунок, то б їй ціни не було!

- Аню, я просто шукаю молоко для кошенят, - перебила я її нескінченну балаканину.

- Молоко на третій полиці зліва, - байдуже буркнула вона, продовживши возитися зі своїми каструлями і сковорідками.                                                 

Я знайшла упаковку молока і підігріла його. Потім налила у дві мисочки і поклала їх перед кошенятами. Ті з радістю накинулися на молочко.

- Аня, тобі Муся не говорила, випадково, куди вона сьогодні збиралася піти? - запитала я куховарку.

- Ну, вона говорила, що піде до Тимура, а перед тим забіжить до тата на роботу.

Не сказавши спасибі Ані, я витягла мобільний і стала ритися в пошуку потрібного номера. На мій превелике щастя, номер цього хлопця у мене був. Я набрала його і стала чекати.

- Алло, це ти, Тимур? - запитала я хлопця, почувши чоловічий голос.

- Так, - відповів той. - Ви хто?

- Я подруга Мусі. Вона у тебе не з'являлася сьогодні?

- Ні. Я, як дурень, просидів пів години вдома, чекаючи її. А вона ще й трубку не бере. Ото, стерво!

Я кинула трубку, не попрощавшись навіть. Ну і хлопців знаходить собі Муся! Всі до єдиного, як і цей Тимур, - справжні джентльмени!

Через пів години обдзвонив всіх її знайомих, номери мобільних телефонів, яких були у мене, - а їх було чимало, - я у страшному відчаї сіла на диван. Всі як один твердили мені, що її сьогодні не бачили, і вона їм не телефонувала.

До зали увійшов Сергій Петрович. Вигляд у нього не був радісний, що не віщувало нічого доброго.

- За Потапенко я поставив стеження відлазу ж після твого відходу з відділення, - почав він, присівши поруч зі мною. - Вдова не виходила з дому.

- Але до неї міг хтось прийти, - запропонувала я.

- До неї плиходили лізні люди, але консьєлжка нікого не плопускала по пликазу самої ж Потапенко.

- Ну, вона могла по телефону з кимось зв'язатися і замовити викрадення Мусі.

- Телефон ми плослуховуємо теж. Нічого підозлілого вони не знайшли. Дзвонила в лізні похолонні служби.

- Але у неї точно є мобільний. Невже ваші шпигуни і його прослуховували?

- Звичайно, Доша. А як же інакше! Ти, що нас всіх за ідіотів вважаєш?! Ти що не довіляєш плофесіоналам своєї справи?

- Ці лежебоки і ледарі, як ви одного разу висловилися, не врахували одну маленьку, але дуже важливу деталь.