46

  Внизу Женя натрапив на Мусю, прямо вилетівши на неї.

 - Ой пробач! - вибачився Женя перед моєю подругою. - Мало не розчавив таку красуню! Ото ідіот!

- Нічого страшного, - поправила Муся волосся рукою, як би перевіряючи: чи не розтріпалось воно. - Мені навіть було приємно наткнутися на такого хлопця, як ти. Ти ж Женя Карасьов, так?

- Так. Але звідки ти це знаєш? - здивувався він. - А! Тобі ж Доша про мене, напевно, розповідала.

- Ні, Доша мені не розповідала, що дружить з самим Женею Карасьовим, - злобно подивилася Муся в мою сторону.

- А тоді звідки ти мене знаєш? - здивувався хлопець.

- Я теж навчалася в академії на одному курсі з Дошею і мала таку честь бачити тебе особисто в коридорах нашого вузу.

- Значить, ти Муся, - зрадів хлопець. - Мені Доша про тебе розповідала.

- О, у нас гості! - зацвірінькала весело і люб'язно моя матуся, яка з'явилася, як завжди вчасно. - Я обожнюю гостей, та ще таких красивих і милих хлопців!

Мамочка обвила Женю рукою, тягнучи його в зал для гостей і до того ж продовжуючи невпинно базікати всяку нісенітницю.

- Мене звуть Людочка, я мама Доші. А ти, напевно, друг Мусі.

- Ні, я друг Доші, вашої дочки.

- Не може цього бути! - здивувалася матуся.

- Чому?

- Доша ще ніколи хлопців не приводила додому.

- Мама, Жені це не цікаво, - вчасно втрутилась я, а то моя мила матусенька ще зараз розтріпає, що я ще незаймана. Ось це буде ганьба! Я від сорому згорю. Як я тоді буду Жені в очі дивитися? - Женя дуже поспішає. У нього справи.                                                     

- Нікуди я не поспішаю, - спростував він мою брехню. - Що може бути важливіше, ніж познайомитися з твоїми батьками?! І чому ти мені не розповідала, що у тебе така молода і красива мати?

- О, ти перебільшуєш, Женічка! - прикинулася моя мамуля, що це збентежило її.

- Ні в якому разі, Людмило! Можна я буду вас так називати?

- Звичайно, - грайливо посміхнулася вона хлопцеві. – Я на цьому наполягаю.

- Адже я вас з початку прийняв за сестру або подругу Доші, так ви молодо виглядаєте, Людочко.

- О, ну ти мені лестиш, Женічка!

- Ну, спасибі тобі, Женя, - розлютилася я на нього. - Значить, я виглядаю сорокарічною жінкою, так?!

На щастя Жені, тут в вітальню увійшов мій тато, повідомивши, що вечеря готова, а то я йому би просто так не спустила образи.

- Женічка, ти повечеряєш з нами? - запитала моя мама хлопця. - Відмови я не прийму!

- Я і не збирався відмовлятися, - відповів Женя, посміхнувшись, як березневий кіт при вигляді кішки. - З превеликим задоволенням я посиджу з вами, Людмило, і з іншими близькими людьми Доші за одним столом.

Як не дивно, але за столом зібралися всі, навіть Сергій Петрович приїхав вчасно з роботи, не затримався, як зазвичай він це робив. Звичайно, як вони могли пропустити таку подію. Доша привела в будинок хлопця! Всім було цікаво поглянути на нього. І на моє велике задоволення на їхніх обличчях я бачила, що вони всі зачаровані Женею. До речі, Карасьов  якось дивно впливав на оточуючих, особливо на жінок. Моя матуся і Муся не відводили від нього очей, - прям я б сказала, - поїдаючи його, як свої улюблені тістечка, які вимушено вони уникають, щоб не погладшати ні на грам.      

- У тебе є хобі, хлопче? - запитав мій тато.

- Так звичайно. Я у вільний від роботи час займаюся живописом, тобто малюю, відповів швидко Женя.

- Як цікаво! - сказав Сергій Петрович.

- О, ти, художник, Женічка! - запищала від захоплення мамуля. - Як це чудово!

- А ти малюєш з натури? - запитала Муся, лукаво посміхаючись йому.

- Так звичайно. Без цього художник був би не художником.

- Може, як-небудь на дозвіллі ти мене намалюєш, Женю? - поцікавилася моя мама. - Я з великим-превеликим задоволенням тобі буду позувати.

- Але це, напевно, тобі не приносить ніякого доходу? - продовжував допит мій тато.

- Поки що ні, тому я змушений працювати.

- І де ти працюєш?

- Таточку, Женя, напевно, вже втомився від твоїх питань, - втрутилася я.

- У нічному клубі, - спокійно відповів Женя.

- І ким ти працюєш в клубі?

- Таточку, ти ж ще не знаєш, що вже повернулася в місто бабулечка.

- Стриптизером, - відрапортував Женя, ніскільки не соромлячись своєї професії.

За столом повисла похмура тиша. Я, ні жива, ні мертва, сиділа, втиснувши голову в плечі, в очікуванні торнадо, яке зараз пронесеться перед моїми очима.

- Ой, а ви знаєте, у Мусіної кішки такі милі кошенята народилися! - спробувала я хоч чимось відволікти їхню увагу від цієї теми.

- Це ж не назавжди? - запитав мій тато хлопця. - Просто на певний час?