30

Женя помітив, що я замерзла і як джентльмен, вкрив мої плечі своїм піджаком. Я зраділа тому, що він навіть не спробував мене зігріти відомим нам всім способом. Тобто притиснути до себе ближче, виправдовуючись при цьому своїми благородними намірами - не дати дівчині замерзнути на смерть.

Лариса Іванівна вирішила піти від чоловіка. Він як раз поїхав у відрядження. А вона залишилася вдома сама. Мама Колі вирішила упакувати свої речі у валізи. Тут в квартирі пролунав дзвінок. Це виявився знайомий її чоловіка. Володимир попросив за нею приглянути, поки він у від'їзді. І тут вона зрозуміла, про якого одного товариша говорив її чоловік. Льоня завжди був дуже ввічливий з нею і Володимир говорив, що він до неї не байдужий, просто на людях ніколи відкрито не показував своїх почуттів до неї.                                              

Лариса нагодувала мужика смачною і гарячою вечерею, а після вони стали мило розмовляти. Слово за слово і Льоня зізнався їй у коханні.

- Ну і як завжди буває в таких випадках, Лариса Іванівна розтанула від таких ніжних слів і у них тоді трапився секс. Або краще сказати стався контакт, від якого народився Коля.

- А чому контакт? – здивувалася я.

- Ти що забула, що в радянському союзі сексу не було?!

- Ну, так, звісно, я і забула, що радянських дітей знаходили в капусті.

- Або приносили буськи, - додав Женя, сміючись.

Я також стала сміятися над словами, котрими дурили бідолашне покоління дітей радянських часів.

 - Бідний Коля, він так пишався своїм батьком, а тут дізнатися таке, - сказала я через хвилину, коли ми перестали сміятися і знову стали серйозними.

- А знаєш, як Леонід Олександрович здивувався, коли до нього прийшов Коля і все виклав, як воно є?

- Наш ректор Потапенко? А при чому тут він?

- А при тому, Доша, що наш ректор і є біологічним батьком Колі.                                                  

Від подиву я замовкла не менш, ніж на п'ять хвилин.                                                   

- Ось чому Колю не виключили з академії за прогули і погані оцінки! - дійшло до мене.

- Так, Коля пригрозив ректору, що всім правду розповість і в першу чергу його дружині. А Ректорша - та ще штучка! Вона цього Льоню з простого ботаніка ректором зробила. Він тільки й одружився на ній, що через її бабосики і зв'язки її матусі, місцевої депутатки.

Карася в завів мотор, і машина рушила по нічних вулицях Києва. Поки ми їхали до будинку Катошкіних, Женя розповів мені про підозри Колі, які стосувалися загибелі його батька. Молодший Булдигін підозрював, що Володимир Ілліч був убитий не простим дворовим злочинцем. Хтось позбувся його спеціально.

- Чому він так вважав?

- А після смерті чоловіка Лариса Іванівна стала так трястися над Колею, що він змушений був бути вдома чітко в обумовлений час.

Я раптом згадала інцидент, що трапився, коли ми з Колею ходили купувати подарунок і квіти Ларисі Іванівні, і все розповіла про це Жені.

- Ми тоді, звичайно, затрималися. Коля вчасно не прийшов додому, як від нього вимагалося. Чому вона вирішила, що з ним щось погане сталося? Чому вона так тряслася за Колю? Що могло загрожувати життю її сина?

- Або хто?

Ми під'їхали до знайомого під'їзду.

- Зараз знову пертися пішки на самий верх, - зітхнула я важко.                                               

- Скільки поверхів?

- Дванадцять. Хоча б Муся ще не спала, - з надією зітхнула я. - Спати то, як хочеться!

- Ти впевнена, що твоя Муся ще не спить і відкриє тобі двері? Я зазвичай о третій годині ночі вже бачу другий сон.

- Я теж, - сказала я, вибравшись з авто.

- Я тебе почекаю тут, - запропонував Женя. - А ти мені дзенькни на мобільний, як там у тебе справи. Десять хвилин вистачить тобі, щоб вибратися нагору на таких шпильках?

- Цілком. Гаразд, прощатися не буду, а то моя інтуїція підказує мені, що ми ще побачимося зараз.

Я увійшла в під'їзд і точно - ліфт ще не полагодили. Так, доведеться топати на своїх чотирьох, тобто: на двох ногах і на двох шпильках-дрильках, пригвинчених до них. Десь між дев'ятим і восьмим поверхами у мене обламався лівий каблук і мені довелося зняти дурні туфлі. Йти босяком по такому бруду було справою не з простих, та ще при тому можна було поколоти ноги об осколки пляшок, які були розкидані на верхніх поверхах. Одначе, так я швидше дісталася наверх. Чому я так раніше не зробила? Боялася забруднити свої ніжки об якусь гидоту!

Через хвилин п'ять я, не достукавшись до Катошкіних, спускалася вниз, тримаючись однією рукою об поруччя, а іншою рукою тримаючи противні шпильки-дрильки. У машині мене чекав Женя, який отримав від мене команду заводити мотор.

- Значить все-таки до мене? - радісно простягаючи мені руку.

- Ні.