17

17

Карл Плоткін працював менеджером в магазині "Super Star" з дня його відкриття. А директором призначили Іллю Смольного тільки через те, що його батько був місцевим депутатом. Сівши в крісло директора, Іллюша почав командувати маленьким штатом працівників. Він вказав буквально кожній людині, як треба правильно виконувати ту чи іншу роботу. Наприклад, Ірі він тицьнув пальцем в те, що вона неправильно робить макіяж. І знявши піджак і закотивши рукава сорочки, почав наносити рум’яна на щоки моделі й фарбувати вії тушшю. Прибиральниці Зіні він показував, як треба правильно мити підлогу. Погано викрутивши ганчірку, він мало не впав на підлогу, вимитій ним же. А усі, хто бачили модель, якій він зробив макіяж, кожна жива людина страшилася від переляку.

Коли в магазин прийшов Карл, то Смольний відразу взяв молодого недосвідченого співробітника під своє крильце, запросивши в клуб "Тутанхамон". Там вони мило провели час, розмовляючи про роботу. Іллюша дав Карліто перше завдання. У магазині було тільки три моделі, і вони потребували нових співробітниць. Тому Карл повинен був знайти десять моделей з вулиці, щоб ті не вимагали величезний гонорар. На наступний день Карл прийшов в магазин з дівчиною, яку побачив на вулиці. Але Іллюша назвав її потворою і виштовхав з кабінету. Карла він обізвав недосвідченим сосунком і бездарним стилістом. Це так зачепило самолюбство Карліто, що той вирішив помститися Смольному. Він завів дівчину в гардеробну і зробив з неї красуню. Йому в цьому допомагала Іра, оскільки теж мала зуб на Смольного. Увечері вони привели дівчину в "Тутанхамон", де часто бував директор. Побачивши там таку красуню, Іллюша відразу їй запропонував працювати в магазині. Після відходу Смольного всі вони троє ще довго сміялися над ним. Так Карл знайшов десять моделей для магазину.

Тепер настала моя черга йти в "Тутанхамон" і зачарувати Смольного. Я, правда, до цього ніколи не пробувала спокушати чоловіка. Тому у мене трусилися коліна від страху, і ще на шпильках-дрильках я ледве пересувалася від стільця до стільця. Якби я знала, що зачарувати Смольного буде так легко, то б не нервувала так. Мені для цього не потрібно було робити нічого. Він сам до мене підійшов, почав розмову, став обсипати компліментами, пригостив випивкою, від якої у мене стала крутитися голова. Потім ми пішли трусити жопами. Кривава Мері, якою мене пригостив Смольний, зробила свою справу, і я так розслабилася, мене так рознесло, що я весь вечір запалювала на танцювальному майданчику з кавалером, хихикаючи з кожного його слова. У підсумку, Смольний запропонував мені роботу і велів приходити завтра. Після відходу директора до мене підійшли Карл і Ірина.

- Ну як? - запитала Іра.

- Хамелеон розтанув від твоєї краси? - додав Карл.

- Хамелеон? - здивувалася я. - Це що Смольний?

- Так.

- Чому Хамелеон?

- А він весь час змінює свою думку. Спочатку вважав тебе потворою, а тепер красунею називає. Хіба не Хамелеон?                                                

- Точно, - погодилася я, посміхаючись. - Хамелеон запросив мене на роботу. Наша взяла! Ура!

 Карл замовив випивку, і ми випили за перемогу, за знайомство і за подальшу дружбу.

- Доша, пішли з нами в "УЗД", - запропонувала мені Іра. - Сьогодні виступає Ніколас.

- Басков? - запитала я, і, глянувши на годинник, додала: - А чи не запізно? Басков в такий час точно спить, а тебе надули з квитками, Ірчик.

- Та не Басков, - розсміялася Іра. - Басков не вміє так задком вертіти, як Коля Булдигін. Він стриптизер, а "УЗД" - стриптиз бар. Розшифровується, як - задоволення за ваші гроші.

Почувши прізвище Булдигін, я відразу протверезіла, спиртне миттю випарувалося з моєї голови, і я змогла відразу мислити тверезо.

- І ви часто ходите в цей "УЗД"? - стала я розпитувати моїх нових знайомих.

- Щочетверга та щонеділі. Тоді виступає Ніколас. Він так запалює, що баби верещать так голосно, що чутно на весь квартал. У ці дні там купа народу, нічим навіть дихати.

- Ні, я з тобою не піду. Дуже втомилася за день, а завтра на роботу. Але, може, піду як-небудь іншим разом. Адресу продиктуй, будь ласка.

Взявши папірець з адресом, я сіла в таксі, яке доставило мене додому. На шпильках-дрильках я ледве вилізла з таксі. Голова у мене йшла обертом, язик заплітався і ноги, до речі, теж. Вони протестували проти такої екзекуції. Але якось приклавши усі свої сили, я дошльопала до ліфта. Натиснувши на кнопку, я стала чекати, коли відкриються двері цієї залізної банки. Прочекавши п'ять хвилин, до мене дійшло, що ліфт не працює. За ці хвилини ця залізяка могла спуститися вниз, а потім виїхати на дванадцятий поверх не менше двох разів. Це мене так засмутило, що я готова була розплакатися прям тут, як якась істеричка. Ще день тому вилізти пішки на дванадцятий поверх викликало б у мене тільки посмішку на обличчі, адже я зі спортом дружу з дитинства, однак, зараз тупаючи своїми ніжками по сходах, я запитувала себе, ну чому мені Бог послав подругу, яка живе ледве не на небесах.

Через відсутність лампочок в коридорах я тричі впала, побивши при тому собі коліна і забруднивши своє нове плаття. Але все-таки я добралася до дванадцятого поверху. На стіні горіла  вкручена лампочка. Це був єдиний поверх в будинку з цим не хитрим пристроєм. Зціпивши зуби від злості, я дійшла до дверей Катошкіних, запитуючи себе, чому ЖЕК вставив лампочку тільки на останньому поверсі.