13

Я помилася, одяглася, поснідала котлетами з кавою і подзвонила в лікарню запитати про самопочуття Лариси Іванівни. Я трохи на підлогу не гримнулася від почутого, тому поклавши трубку, я сіла на диван.

Якраз увійшла Муся.

- Що трапилося, Доша? - запитала вона. - На тобі лиця немає.                                                 

- Лариса Іванівна, мати Колі, сьогодні вранці померла, - відповіла я їй не своїм голосом.

- Як? - здивувалася подруга. - Я ж вчора її бачила на похоронах. Вона ще мене ледве без волосся не залишила!

Я попрямувала швидко в лікарню. Заплативши грошима Мусі в метро, я сіла біля вікна і почала роздумувати. Мені дуже не подобалося брати гроші у подруги. Ось тому я морочила собі голову, де їх можна роздобути. До батьків я не звернуся ні за що. Але й у Мусі мені якось більше незручно брати. Що ж робити?

Біля мене сиділи двоє дівчат і гортали журнал. Я одним оком глянула на те, від чого вони не могли відірвати своїх поглядів. Побачивши знайоме ім'я Крістіан Діор, я почала думати, де я його чула. Але мені ніяк не вдавалося пригадати, тому я звернулася до дівчат за допомогою.

- Вибачте, будь ласка, - втрутилася я в їх миле цвірінькання. - Хто такий той Діор?

Дівчат здивувало  моє питання і вони з великою цікавістю глянули на мене. Навіть більше скажу - шокувало.

- Ти що не знаєш? - здивувалася перша. - Геніальний кутюр'є.

- Рік тому і в нашому місті відкрився його магазин, - додала інша дівчина. - Уявляєш собі! Там такі ціни, що нас туди навіть не пустять.

- Чому? - здивувалася я.

- Туди можна потрапити тільки бувши з туго набитим гаманцем, - відповіла перша.

- А це що за журнал? - продовжувала я.

- Це "Super Star". Їх фірмовий журнал. Там, бачиш, їх манаття розкручують.

- Зрозуміло. А що це за дівчата?

- Моделі.

- У цьому магазині подруга моєї сестри працює, - сказала інша. - З самого відкриття магазину. Відмінно влаштувалася. Бабки лопатою загрібає. Уже місяць як на " BMW " їздить. Квартиру в фешенебельному районі купила. Загалом, не життя, а - рай!

Я вийшла з вагона і попрямувала до виходу. Мої очі побачили будку з напоями, і я відразу ж згадала моє вчорашнє знайомство з цим апаратом і із Карлом. Він же працює в цьому магазині!  Ось звідки я чула Крістіан Діор. Карл пропонував мені стати моделлю. У мене навіть його візитка є. Може все-таки спробувати себе в ролі моделі. Мені ж потрібно десь працювати. Вирішено - після лікарні я йому подзвоню. Правда, я дуже сумнівалася, що у мене вистачить протриматися на цій роботі хоча б день. Але зараз вибір у мене був не великий, тому рішення – піти у вішалки – було остаточним і обговоренню більше не підлягало.

У лікарні я знайшла лікаря, який мені сказав, що Лариса Іванівна померла від якогось заспокійливого засобу, тобто від передозування.

 - Передозування! - твердив мені лікар.

 Аж надто він був молодим, щоб працювати на такій посаді.

- Але я ж вчора дзвонила і мені сказали, що з нею все буде в порядку. А сьогодні дзвоню, а мені кажуть, що вона померла. Я не розумію, як це може таке бути.

- Дівчино, не морочте мені голову, - почав він розмовляти на високих тонах. - Я вам українською мовою пояснюю, що вона померла від передозування. Медсестра просто не хотіла вас засмучувати вчора, поки була хоч якась надія. Що вам тут не ясного?! Пробачте, але у мене термінова операція. Повинен йти.

Він пішов, а я залишилася в коридорі так і стояти. Мені видалося це дивним. Щось тут не в'язалося. Але що? Цей лікар якийсь дивний. Він щось приховує. Але що саме? І навіщо?

Я пройшла за поворот, туди, куди лікар пішов. Там була лавка. Я присіла. Коридор був порожній. Відвідувачів або хворих не було видно. Голова моя розпухла від різних питань. Що, як, навіщо - крутилися у мене перед очима. Раптом я почула голос з-за трохи прочинених дверей. Це був голос лікаря. Він розмовляв по телефону, оскільки його співрозмовника не було чутно. Ось яка в нього термінова операція! Брехун! Оскільки у мене слух був, як у сови, то я все почула.

- Не хвилюйтеся, - відповідав лікар співрозмовнику. - Ніхто ні про що не дізнається. Я все зробив, як ви просили. Навіть поліції не буде до чого не причепитися. Даю вам всі гарантії. Булдигіна померла від передозування і крапка. Врятувати її не вдалося.

Почувши прізвище Булдигіна, я трохи з лавки не впала.

- Добре, - продовжив лікар. - Номер мого рахунку ви знаєте. Тепер тільки ви мене не підведіть. А то я можу і проговоритися. Даю вам три дні, щоб знайти всю суму.

Я тихенько втекла звідти, коли почула, що лікар припинив розмову. Виявляється, я мала слушність. Ларису Іванівну все-таки вбили. І якщо це не розкрити, то всі будуть вважати, що мати Колі наклала на себе руки через сина. Надто вже вона його любила.