61

- Значить, Коліньку та Ларису Іванівну вбила ця гадина? - поправивши волосся, задала питання, котре мене вже більше тижня мучило.

- Так, це її лук сплава.

Полковник попросив нас не перебивати його, інакше він щось забуде.

Агнеса Потапенко народилася в родині простих робітників. Її батько, Іван Буйков, працював будівельником. Він часто підробляв на різних шабашках і йому, крім грошей давали ще спирт. Так він втягнувся і з часом став запійним алкоголіком. Після роботи він завжди приходив під градусом з пляшкою горілки. Іван колошматив свою дружину, якщо вона до нього лізла з нотаціями. А маленькою донькою він і зовсім не цікавився.

Мати Агнеси теж не балувала свою доньку. Дівчинка ходила в старому, рваному одязі і майже завжди брудна і незачесана. У дитячому садку діти її прозвали Грязнуля. Звичайно, грошей у бідної жінки на дорогий і гарний одяг для доньки не було. Але та завжди могла зайвий раз причесати і умити дівчинку і залатати рвані шмотки, щоб бідна дівчинка не була ізгоєм у суспільстві.

Коли Агнесі було чотири роки, Іван після чергової п'янки з друзями став бити дружину. Галина, захищаючись, запхала в чоловіка кухонний ніж. Іван помер в лікарні, а Галину посадили на десять років. Дівчинку забрали соціальні служби в дитячий будинок.

Агнеса, на жаль, вже вийшла з того віку, в якому найчастіше сімейні пари удочеряють дівчаток. Батьки хотіли, щоб малятко запам'ятав їх, як своїх справжніх батьків, тому задивлялися тільки на дівчаток не старших двох років. Але на превелике щастя Агнеси на неї поклала око Тетяна Ігорівна Рибакова, дружина місцевого бізнесмена. Дівчинка була надзвичайно красивою з величезними блакитними очима і довгим, чорним, як смола, волоссям. В її венах текла кров циган, які її і обдарували таким волоссям. А блакитні очі у неї були від європейських нащадків.                                                    

Сім'я Рибакових були бездітними вже довгий час. Обом вже було перевалило за тридцять п'ять, і вони хотіли дівчинку старше трьох років, яка вже б могла ходити сама на горщик, тобто без сторонньої допомоги і говорити. 

Веніамін Рибаков швидко оформив документи про удочеріння Агнеси, заплативши кому треба і скільки треба, і майже через місяць в їх двоповерховому будинку нарешті з'явилася дитина.

Дівчинка була схожа на ангела з крильцями! Вона була тиха, слухняна, акуратна, ввічлива і ніжна, весь час лащилася до своїх нових батьків, як маленьке кошенятко. Рибакові були шалено щасливі. У їхніх знайомих їх власні діти мало радували батьків, вічно роблячи все не так, як їх просили про те, чи про це.

Агнесі доля зробила величезний подарунок, позбавивши ту від її ж рідних, зіпсованих батьків і замість цього обдарувавши її новими татом і мамою. Адже з батьком-алкоголіком і неохайною матусею її б чекало сумне майбутнє. А ось з Рибаковими їй світило світле, багате і щасливе життя.

У дитячий садок Рибакові не дали Агнесу, вони гадали, що їй потрібен був час, щоб освоїтися з її новим будинком і батьками. Тетяна навідріз відмовилася взяти в будинок няньку, тому сама вирішила сидіти вдома з дівчинкою, поки та не піде в школу. Для цього вона навіть звільнилася з улюбленого місця роботи. Але вона не шкодувала про зроблене нею. Тетяна була шалено щаслива в ролі матері такої чудової дівчинки. Всі її подруги заздрили їй. 

- У тебе просто янголятко, а не дівчинка! - любила весь час повторювати її краща подруга Крися. - Потрібно було і мені взяти дитину в дитбудинку! А то намучилася, народжуючи його, груди тепер всі обвисли, по тілу повно розтяжок, живіт, як кошмарний сон! При цьому від нього не дочекаєшся ні краплі поваги. Що вже говорити про подяку з його боку!

- Крисю, ти перебільшуєш, - намагалася Тетяна переконати подругу. - Твій Андрійко - таке зайченя! Може, трохи розпещений. У нього це з часом пройде. У п'ять років всі дітки вередують, вимагають, таким чином, до себе більше уваги від батьків.

На п'ятиріччя Агнеси Рибакові влаштували велике свято для дівчинки, запросили всіх своїх друзів і знайомих з їх же чадом. Іменинниці подарували багато подарунків. Краща подруга Тетяни Крися подарувала дівчинці цуценя, перев'язаного червоною стрічкою у вигляді величезного бантика. Агнесі собачка дуже сподобалася, і вона чемно подякувала тітку за подарунок.                                                       

Коли цуценя побачили і інші діти, то всі не могли натішитися собачці: гладили його весь час, гралися з ним і називали його-то Мавпенятком, то Бегемотиком.

- Чому Бегемотиком? - не втрималася я і запитала полковника, перебивши його розповідь.

- Челез його животик, - відповів мені спокійно Сергій Петрович. - Але наступного дня після святкування цуценя зникло. Його шукали всюди і все-таки знайшли, але неживого біля будинку. Бідного малюка хтось скинув із длугого повелху, челез що він і здохнув.

- Який жах! - закричала моя матуся, страшенна любителька собак. - Бідний малюк! Що він пережив, біднесенький!

- Кошмал не в цьому, Людо, - перебив її полковник.

- А в чому може бути кошмар, якщо не в цьому? - обурилася вона. - Бідне цуценятко скинули безжально з другого поверху!

- Кошмал в тому, що цуценя холоднокловно і безжально викинула маленька дівчинка, улюблениця всіх,  ... словом янголятко!