Пролог. Її очі не стерти з пам'яті...

 МАЙБУТНЄ.                                                    

  - Навіщо, ви стовбичили тут весь ранок? Ви ще називаєте себе охоронцями!?                                                - Пробачте! Ви наш підполковник, Ви маєте зрозуміти! Ми перевіряли документацію, сер! - той, що був повище зростом кивнув. Вийшов вперед, перепрошуючи.                                  

   - Ми щиро вибачаємось пане, сер! Тобто сер... Ми в змозі вирішити цю проблему, ми пропрацюємо кожну зачіпку - нижчій посіпака потиснув руку.                                                              

 На цей раз підполковник відреагував.                

 "Потрібно більше часу".                                

   - Докладніше! В нас є зміни, то настільки точно ви зафіксували місце його теперішнього перебування?         

  - Сьогодні він був... Тобто зловмисника востаннє запеленгували в великому крилі багатоквартирного комплексу. Приблизно там вісімдесят сім квартирок, а всього у халупі - більш  ніж шістсот. Стару арку ми не враховуємо, ми перевіряли. У комплексі дорогі й фешенебельні апартаменти.                                    - А ще сер! Вибачаюсь, але усі пристрої він викинув. Відслідковувати його буде важко.                              - Накажіть нашій поліції обшукати всі вісімдесят сім квартир, відшукати його. Нам потрібно затримати його, а його родину знищено. Вони хотіли небезпеки, то вона їм буде!                      

  - Звісно, підполковнику!!! Слухаємось!!!

 ...Один за одним вони попадали, мовби не могли втриматись. Людей майже усіх підкосило. Миттєво.        Чи це була сила буревію ?                          

 Ніхто з людей ще нічого не чув, бо ще ніхто не знає про евакуацію. Глави правління ще не дізналися, що відбувалося на вулицях...                                

  - Ми маємо з вами дожити до того гарного, неперевершеного майбутнього. Ми доживемо до 2080 року, ми доживемо! Та подолаємо усі перепони на нашому шляху,  ми сильні!!                                                       За декілька тижнів до...                                  

 Голови правління (бо президента вже давно не було) продовжували виголошувати назви майбутніх компаній, та корпорацій, які проголошують прихисток, турботу про наше покоління.

 - Почуйте нас! Бо тепер ви майбутнє! Ви наше молоде, неперевершене покоління!! Люди, котрі зможуть привести нас до прогресу і це Ви! Спершу 2080-2090 роки будуть важкими, але з Вами ми прийдемо до ідеальної рівноваги! Ви потрібні нам, бо ви найкращі!!!                                            

   - Вона тебе знати більше не бажає! Ти не розчув, телепню?! Сказано, зараз же забирайся. Ти остаточно зганьбився, бо казав я раніш...                      

 Стукіт дверей.                                            

  - ...Сорому та поваги в тебе до людей нема!!! Твій брат, і той такого не робив. Гадав, що шістнадцять стукнуло і ти подорослішав? Гроші можеш брати, якби твій старший брат не зник, він би тобі всипав. Ти справжній виродок, ще й дівка ця...                            

  - Краще б ти зник, а не він!!!                              

  - Що ти сказав, ти мале гівно? Пітере, ти сюди гляди, на М-Е-Н-Е!!! Гадав, що вічно будеш  матусеним підлабузником ?                                        

 Чоловік продовжував нишпорити в куртці хлопця, жбурнув у нього декілька центів, знов загорлав.             Пітер намагався не слухати бридливу лайку, але вуха затиснути не міг.              

 У вуха вже прилетіло.                            

 Батько його ніколи не гамселив, але тут вже інша справа. Випадок з сусідом та грошима його довів.         А довести людину легко, чи не так?                            

 Добитися нормальної розмови не вийде, з ним точно.                                      

 У якусь мить Пітеру стало шкода, дуже шкода, що його не вбили раніше.                

 А якби він зник, як брат? Пропав  на зовсім?                                                        

Чи зможе б собі дозволити мати пролити сльозу? Хоч одну...                      

 Так, ось воно починається. Дві-три хвилини і батько почне бити, як і його брата раніш. Чоловік дивився так, наче у його очах щось вибухнуло, щось вмерло та спалахнуло. Гірше ніж неконтрольований гнів - погляд.              

Мати дивилася з недовірою та погано прихованою відразою. Вона спускалася з другого поверху, але він знав.                      

 Пітер добре розумів, ця жінка не з тих, хто піде на шалений скандал. Він сіпнувся, як якийсь ненормальний. Хоч він ніколи і нічим не зловживав, але...          

  - На районі вже кожна собака у курсі, що ти наробив! А я все думала, де ти увесь час тинявся. Я навіть непокоїлася, що може ти на карти підсів. Твій дід був завзятим гравцем, може не таким гарним, але це...                          

 Пітер присоромлено промовчав.

 "Треба не виказувати власної ненависті та різкості"                                                  

 Але він і сам, як його батько кипів від обурення та ядучої люті.                                  

 Бо не їхня це справа.                                          

  - Гіршого могло і не бути. Твій брат, я вже побачила, що ти не та людина... Тобі віри нема синку.               Вона намагалася промовчати жаль та сльози. Загалом виходило добре, але її надто сильно похитувало.                              

  - Батько мав рацію...                            

  - Мало, я не...                                              

  - Вислухай, тепер ти! Я не слухатиму брехню. Йди звідси, просто йди зі своїм гидкими речами. Йди, до тих продажних дівчат, хоч ти і так там стирчав тижнями!