незапланована зупинка

Розповідаю зі слів батька, він любить цю історію по десятку разів розповідати всім, хто радий слухати.  Він викладав тоді фізику і кожен день їздив в метро.  Справа була давно, тоді наше метро ще Ленінградським називалося.  Їхав він якось після роботи, і тут поїзд зупинився в тунелі.  Пасажири не панікують, всі своїми справами займаються.  Тільки став чутися звук, ніби то чи вода десь дзюрчить, то протяг тунельний.  По гучному зв'язку сказали, що поїзд скоро відновить рух.  І тут згасло світло.  Мобільників, щоб підсвітити, тоді не було, і люди в темряві почали хвилюватися.  Хтось запалив запальничку, але толку від неї було мало.  У вагоні почала плакати дівчинка.  Люди потроху стали турбуватися і бурчати, мовляв, що за неподобство.  Крізь бурчання батько розрізняв звуки з тунелю: дзюрчання стало голосніше.  - Шляхи підтопило, - зі знанням справи повідомив якийсь пасажир.  - Довго стояти будемо.  Люди почали турбуватися, хтось вже запанікував і став кричати, що зараз тунель заллє до стелі, і всі вони тут потонуть.  Поїзд стояв уже десять хвилин.  Вода тепер дзюрчала цілком чітко - здавалося, ніби вона тече прямо під вагонами, причому досить бурхливим потоком.  Крім того, з'явився ще один звук - немов хтось тьопав мокрими долонями по склу та потирав скло з характерним скрипом.  Хіба мало хто чим займається в темряві від неробства - батько спочатку на це уваги не звернув, але потім зрозумів, що звук, по-перше, переміщається - невідомий у темряві, рухався від одного кінця вагона до іншого, затихав, а потім повертався  назад.  А по-друге, звук явно йшов зовні.  Ось тут поганим холодком пробрало вже навіть мого батька.  Інші пасажири теж стали помічати недобре.  Спершу якась тітка веліла не хуліганити, але потім більш уважний громадянин пошепки сказав «це зовні», і всі разом затихли.  Незабаром звук став доноситися з іншого боку вагона, немов цей хуліган легко обійшов вагон і пішов по іншій стороні.  Поїзд стояв в непроглядній пітьмі в тунелі, в якому чітко дзюрчала вода.  Невідомий пустун легко діставав руками до вікон, хоча всі уявляють собі висоту вагона.  При цьому він жартома обходив вагон по колу, як ніби йому зчіпка між вагонами на заваді не була.  Хлопець, що з запальничкою був, вирішив розвідати, що там відбувається.  Коли звук наблизився до нього (він стояв біля дверей), він запалив вогник і підніс до скла ... Всі, хто побачили, хто знаходиться зовні, разом відскочили в  іншу сторону вагона, так що той захитався.  У скло дивилося обличчя.  Біле, якесь навіть синюшне.  Через скло важко було розгледіти деталі, але у цієї істоти були маленькі темні очі в обрамленні густих темних кіл, як у смертельно хворого.
Рот був широко відкритий, шкіра навколо нього обвисла і одрябла.  Всього пару секунд 
його було видно, потім хлопець впустив запальничку, і вагон знову поринув у темряву.  Тепер шльопання по склу почастішали.  Хтось несамовито закричав: «Закрийте кватирки!».  Люди в паніці тулилися одне до одного в центрі вагона. 
Потім плескіт води почувся вже всередині вагона, немов хтось перекинув відро на підлогу ... Батько погано пам'ятає, що було далі, але десь хвилин п'ять була повна плутанина - люди кричали, чіплялися один за одного, ніхто нічого не розумів.  А потім раптово включили світло.  Люди дивилися один на одного і на чорні вікна.  Шльопання припинилося, дзюрчання води стихло.  Поїзд рушив і повільно поїхав.  Коли двері відчинилися на станції, люди повалили назовні так швидко, що чергові по станції навіть занепокоїлися.  А коли мій батько озирнувся, він побачив, що борта вагона і скла були всі мокрі, хоча, як потім з'ясувалося, ніякого підтоплення тунелю не було, просто був перебій в проводці, який полагодили за десять хвилин.