Страшна гроза гримить в небесах,
Блискавки світяться, мов вогні зорях.
Вітри шепочуть та шалено виють,
Серця затрепетали, душі затужили.
Усе спокою в ці миті позбавлено,
Сила натхнення в грозі прокинено.
Силуети дерев сховалися в мраку,
Іскри дощу падають, як сльози на землю.
Моторошний грім розриває нічну тишу,
Луна його вібрацій долинами лине.
Серце в грудях гуде, мов брязкаючи барабан,
А думки, як блискавки, переплітаються в ряд.
В цьому хаосі знаходиться краса,
Сила природи відчувається наша.
Страх і захоплення, змішані в одну хвилю,
Гроза гримить, але й серце від неї тонеться в ніжній спокої.
Так даймося в погоню за цими вітрами,
Зануримось в грізний танець емоцій та краси.
Нехай гроза в нас збудить найтонші струни,
І мелодія наша відлунює у вічності.