Метелики

Я різко підвелася.  Знову мучили кошмари.  Протерла очі руками і озирнулася, згадуючи, де перебуваю.  Поруч спали Маша і Віка, мирно сопіли в спальних мішках.  Я виглянула у вікно намета, захищене сіткою від комарів.  Саша сидів на товстій колоді і підкладав дров у багаття.  Він тихо щось казав собі під ніс і час від часу позіхав.

Я натягнула кеди поверх довгих трикотажних гольфів, поправила пом'яту нічну сорочку і вийшла з намету.  Знову заснути у мене не виходило все одно.
Саша озирнувся і подивився на мене фірмовим вивчають поглядом.  Я підійшла, сіла поруч на колоду і стала дивитися в багаття, намагаючись побачити що-небудь.
- Чому ти не спиш?  - запитав Сашко.
- Мені приснився кошмар.
Він випадково торкнувся рукою мого плеча і різко відскочив.  На обличчі з'явилася винувата гримаса.

- Ти вся холодна, - він знову зачепив тильною стороною долоні моє плече.
- Це від страху.  Уже кілька днів щоночі кошмари сняться.  І усі дуже страшні.
Він промовчав і кинув суху колоду в багаття.  Я дивилася поверх його голови.  Раптово повз мого носа пролетіло щось, що трохи світитилося бірюзовим світлом і щекотнуло своїми крильцями.  Воно, трохи покружлявши навколо Саші, приземлилося прямо на його верхівку.  Тут я упізнала цього  метелика і вдихнула так глибоко від подиву і захвату, що Саша різко повернувся і в подиві дивився на мене.  Метелик спурхнув і полетів в сторону лісу.
Я тицьнула пальцем, вказуючи Саші на об'єкт мого захоплення, вигукуючи:
- Ми повинні йти за нею!
- Нам не можна.  Ми в незнайомому місці.  Що якщо ми загубимось?
- Багаття яскраве, ми підемо на світло.  Та й не будемо йти настільки далеко.
- Ні, Настя.  Не можна.

Я встала і спокійно відповіла, що піду одна і скоро повернуся.
- Гаразд, умовила, - видихнув Саша, - Але тільки недалеко, щоб бачити світло багаття.
Ми пішли за метеликом, який кликав за собою світящимися крильцями.  Під ногами відчувався м'який, як пухова подушка, мох.  Я раз у раз спотикалася об корчі і коріння сухих пнів в темряві.  Саша міцно стискав мій лікоть, щоб я не навернулася і не расшібла ніс.  Ми обережно слідували за метеликом.
Від захвату і адреналіну дзвеніло у вухах і іноді перехоплювало подих.  Було неймовірно страшно і моторошно цікаво одночасно, тому я все йшла вперед, відчуваючи теплу долоню Саші, яка підтримує мене.  Світло багаття вже майже не було видно, але метелик летів далі, і ми слідували за нею.

Перед нами виникла густа стіна чагарників.  Ледве пробравшись крізь неї, ми ступили на твердий грунт і обидва ахнули в один голос - попереду простягалася поляна з високими невідомими квітами, які не закривалися в бутони ночами.  І на кожному з них сиділо по кілька таких же світлих метеликів.
Я відчула, як Саша стиснув мою долоню.  Ми стояли і заворожено дивилися на океан з нічних метеликів.  Мирно погойдуючись від легкого вітру вони створювали враження водної брижі, а час від часу перестрибувати цвіркуни і коники були схожі на рибок.
Я подивилася на Сашу:
- Давай пробіжимося.

Він посміхнувся, стиснув мою долоню ще міцніше і ми рвонули крізь галявину, порушуючи спокій "океану".  Метелики разом спурхнули і це було самим справжнім чаклунством.  Вони пестили нас своїми шовковими крилами і переливалися бірюзовим світлом.
Ми окунулися в цей океан, і він нас затяг з головою. 

Я лягла, і зрозуміла, що більше не хочу нічого робити, бо тут так тепло і затишно. Тут я почула крики Саші.  Він  намагався виплутатися з  чарівних  квітів.  

Мені здалося що в мене почало випадати  волосся. Саша несамовито кричав, дивлячись на мене.

Я заплющила очі, і більше не чула криків, болю.

На слідуючий ранок, дівчата пішли шукати своїх друзів, але, метелики їх знайшли.

У цій місцевості ніколи не було ніяких метеликів. Тут були отруйні пари, та отруйні спала , при котрих з'являються  галюцінації і якщо в неї потрапити, то вона, з за великої температури, роз'їдає щкіру, але отруйні пари не дають болю піти по всьому тілу.