Страшні сни

Страшні сни

Пролог

Стелла боїться засинати, бо їй сняться страшні сни: вона провалюється у темряву, яка її затягує, поглинає. І не тільки. Темрява жива. Темрява дивиться на дівчину та запрошує кудись, куди ще страшніше зазирнути. Очі темряви розширюються. Над ними змахує крилами птах, створюючи брови у просторі, та теж кличе чужинку кудись. Куди? Де Стелла опиниться? Потраплянкою якого світу стане? Чи лише загине, коли погодиться на запрошення? Міцний сон тримає у своїй пасці. Боротьба уві сні триває. А вранці Стелла прокидається у поту, ніби пробігла цілий марафон. Коли це припиниться? Невже лише тоді, коли Стелла нарешті сміливо зазирне у ті страшні сни, погоджуючись на пропозицію темряви та добровільно продовжуючи свої дивні мандри уві сні?

Що скриває темрява? Чому обрала саме Стеллу серед усіх? Чи Стелла не єдина, яку кличуть  у невідомість? Є ще один запрошений. Він поки не знає про це.

1

Чорні хвилі простору поглинають все навкруги.

- Де я? - запитала чорноволоса дівчина, яка лише чула себе, але зовсім не бачила.

- Ти у мої владі. - відповів якийсь голос.

Стелла побачила, як очі, дійсно очі, які з’явилися на відстані у просторі, розширилися.

Це очі темряви. Стелла вже кілька разів їх бачила.

Над цими очима змахнув крилами птах, створюючи брови у просторі, та покликав чужинку кудись.

- Добре. Я згодна. Ведіть мене туди, куди запрошуєте! - у відчаї крикнула Стелла. - Нарешті треба подивитися, що там. Треба перестати боятися зазирнути за усім цим. Я лише сплю. Зі мною нічого ж не трапиться, бо це лише сон.

Щось затягнуло Стеллу. Боляче. Грубо. Відчуття були справжні.

- Ні! Досить! Мені боляче! - закричала Стелла, але вже було пізно.

Нестерпний біль лише посилювався.

У ліжку, де залишилося реальне тіло Стелли, щось вигиналося, корчилося від болю, спотворюючи жіноче тіло.

Але ніхто вже не міг допомогти, бо молода жінка дала згоду на це.

Все це припинилося, коли Стелла опинилася в дивному світі, скоріше пролітаючи різні дивні світи, які були окутані темрявою.

Нарешті все це зупинилося, коли Стелла опинилася перед чорним палацом посеред темряви, яка теж тут, у цьому світі панувала.

2

Зустріти дівчину вийшов король цього палацу.

- Миколо? Як ти тут опинився? - здивувалася Стелла.

- Я? Я тут завжди був. Я король цього світу. - відповів Микола.

- Та невже? Я тільки сьогодні бачила тебе на роботі.

- Моя робота: керувати цим світом. А ти щойно прибула сюди, отже, ти помиляєшся чи хочеш мене обдурити. Якщо мені не здавалося, що я тебе знаю давно, я б наказав тебе кинути за ґрати.

- Ось бачиш: ти мене знаєш, а я тільки щойно сюди прибула. Отже, ми знайомі ще з іншого світу.

- Може й так. Але я цього не пам’ятаю. Я лише можу запропонувати своїй гості оглянути мій палац. Заходь всередину. - запросив король на ім’я Микола.

Ці двоє увійшли до палацу. Але… Здається, він збільшувався всередині. Скільки би Стелла та Микола не робили кроків. палац всередині ставав все більшим та більшим.

- Палац розширюється зсередини, - прокоментувала Стелла.

- Ну то й що? - здивувався Микола. - То нехай. Мені подобається, коли всього стає більше.

- Ти можеш мені пояснити: що я тут роблю? - запитала молода жінка.

- Оглядаєш мій палац.

- Я не про це. Я про інше, про глибокий сенс мого перебування у цьому світі.

- А інше не має значення. Є тільки ми: ти і я. І моє велике бажання володіти тобою.

Несподівано Микола перетворився на якусь чорну субстанція, яка накинулася на Стеллу та поглинула її.

3

Знов Стелла прокинулася у поту, ніби пробігла цілий марафон.

Вона подивилася на годинник: залишалося лише вибігти на вулицю у чому були, щоб встигнути на роботу.

Стелла побігла у вбиральню, потім у ванну кімнату та блискавично увірвалася у спальню, судомно одяглася та вибігла з квартири.

Щоб надолужити втрачений час, увесь шлях до зупинки пробігла, навіть прийшлося бігти до маршрутки, поки пасажири до неї заходили.

Все. Тепер діло водія та транспортного засобу.

Стелла вчасно пересікла прохідну та послідувала до свого управління.

Увійшла до свого відділу

А тут він.

Микола зупинився, побачивши Стеллу.

- Доброго ранку! - привіталася Стелла.

- Доброго ранку, - відповів на привітання Микола.

Робочий день почався. І весь час ці двоє якось дивно один на одного дивилися.