Хелена

Хелена одягнула тонке чорне худі з написом “Black coffee”, джинси, коричневі замшеві кросівки та улюблене оранжеве пальто, на всяк випадок прихопила чорні окуляри, взяла великий шопер (вона обожнювала усілякі шопери і мала вже цілу колекцію), ключі, телефон та гаманець, перед дзеркалом в коридорі оцінила свій вигляд, поправила руде неслухняне кучеряве волосся і вискочила з квартири. Осінній день був теплий, сонце ніжно бавило усіх своїм яскравим, але уже не палючим, як влітку, промінням. Тому дівчина вирішила прогулятися пішки, вловлюючи шанс на неспішний променад, поки осінь ще була золотою.

Вуличні коти та собаки ніжилися на сонці, окуповуючи паркани та лавки, час від часу позіхали, розтягуючись у повітрі й ніби позуючи перехожим. Слабкий вітерець грався з опалим листям, що м’яко шурхотіло під ногами. Старі трамваї зі скрипом та гуркотом долали свої маршрути, поволі проїжджаючи повз Хелену, а їх легко та весело обганяли автівки, водії яких теж поспішали у справах, незважаючи на вихідний день. У цьому спокійному ритмі міста ніби переплелися затишок і метушня, де кожен знаходив своє місце, насолоджуючись теплом сонця та звуками осіннього дня.

Більшість жителів та гостей міста під назвою "Затишне" прямували на ярмарку, на якій уже з самого ранку було людно. Головна героїня моєї історії теж ішла туди. У їхньому містечку вони відбувалися 2 рази в сезон і там завжди було що подивитися та придбати. Але саме осінні ярмарки в цьому маленькому містечку – це завжди справжні особливі свята для всіх. 

Цього разу в центрі міста розмістили яскраві намети, прикрашені гірляндами з осіннього листя та гарбузами. В повітрі панував аромат свіжо спечених булочок, гарячих яблук з корицею та імбирного чаю. Хелена якраз повертала з-за рогу будинку культури і майже дійшла до центральної площі, коли почула веселий сміх дітей, які весело стрибали на батутах та каталися на каруселях. Здалеку вона побачила як дорослі насолоджувалися народними танцями та музикою, витанцьовуючи під невеличкою сценою, а деякі з них  брали участь у різних конкурсах, наприклад, у змаганнях з поїдання пирогів. Традиційний конкурс на найкращий гарбуз зібрав справа від сцени натовп глядачів. Вони захопливо розглядали гарбузи та гадали хто з фермерів на цей раз стане переможцем. Поступово занурюючись у цю атмосферу, Хелена посміхнулася та відчула, що на неї сьогодні чекає щось особливе. Кожен куточок ярмарки був наповнений теплом і затишком, а осінній настрій створював особливу атмосферу, яку запам’ятає кожен, хто завітав на це святкове дійство. На ярмарці можна було знайти безліч смаколиків. Різноманіття продукції приваблювало людей з усієї округи – кожен міг знайти щось до смаку чи купити гостинці для рідних. 

Дівчина йшла між рядами і спостерігала за тим, як люди продавали мед, сир, домашнє варення, пироги, гарбузові кекси, свіжий хліб… Аж раптом у кінці продуктового ряду вона помітила незвичну для їхнього містечка палатку з написом “Антикваріат”. Це відразу привернуло її увагу, адже вона завжди мала слабкість до старовинних речей, у яких, як їй здавалося, зберігався відбиток минулих часів. Вдома вона берегла декілька таких унікальних предметів, привезених з Києва минулого року: ювелірні вироби - перстень і сережки з вишуканими візерунками, що ніби приховували свої історії, - а також старовинний настінний годинник, який тихо цокав на кухні, додаючи затишку її простору. Їй подобалося уявляти, ким володіли ці речі колись і які таємниці вони могли б розповісти, якби вміли говорити.

Вона з цікавістю підійшла до палатки і відчула як холодок пробіг по її спині. Чомусь, не дивлячись на всі цікавинки, які лежали на прилавку, їй стало незатишно і вона вже збиралася йти геть, як раптом почула голос продавця, який взявся нізвідки:

- Доброго дня, мила дівчино! Може ви хочете щось у мене придбати? Що саме вас цікавить?

Хелена якусь мить вагалася чи відповідати чи ні, але це було не ввічливо і не в її правилах отак піти, не привітавшись і вона заговорила:

- Добрий день! Нічого особливого не шукаю, побачила вашу палатку та підійшла просто глянути.

- Тоді залишу вас на одинці із цими скарбами. Звертайтеся, якщо щось зацікавить.

Хелена ковзнула швидким поглядом по предметах старовини: усе виглядало звичним, майже буденним. Настінні й кишенькові годинники, позолочені ложки, вилки та столові ножі, витончено оздоблені тарілки, лампи з потьмянілим світлом, персні, сережки, фігурки в різьблених рамках, кілька картин з пейзажами та натюрмортами… Але ось її увагу привернуло щось інше - на полиці стояло кілька старих книжок і серед них вирізнялася одна, з великими золотими літерами на обкладинці, що блищали, коли сонячні промені їх торкалися. Вона раптом відчула, як її допитливість оживає: що за історію приховує ця книга?

- Перепрошую, - звернулася вона до продавця. - Мене зацікавила ця книга на полицях. Вона виглядає такою старовинною й особливою. Про що вона?

- О, ця книга не з простих. Таємничі історії ховаються під її обкладинкою. Розповідають, що вона належала дуже особливій людині.

- Ого, це так цікаво! А що саме робить її такою незвичайною?

Продавець загадково посміхнувся та промовив: 

- Деякі речі краще залишити нерозкритими, хіба ні? Але знаю одне: той, хто відкриває її, вже ніколи не буде таким, як раніше.

- Що ви маєте на увазі? Вона якусь таємницю відкриває? Вона чарівна?

- Книга давніша, ніж здається, і бачила більше, ніж будь-хто з нас. В ній є щось… магічне, - мовив продавець, - Вона сама обирає свого читача та не кожен з тих, хто бере її в руки, може прочитати всі сторінки.

Хелена так і не почула конкретну відповідь на своє питання, але вона уже надто сильно зацікавилась книгою, щоб давати задню:

- Мені цікаво її прочитати! Скільки вона коштує?

- Ціна? Хм… Я скажу так: для тієї, кого вона обрала, ціна буде символічна - скільки дасте, стільки і буде.