Аліса

Ви любите страшні казки? Якби не любили, то не прийшли б до мене в цей дощовий вечір на вогник. У каміні тріскотять дрова, на столі свічка. Якщо на горищі ви почуєте якісь звуки - не лякайтеся - це домовик. А якщо вам здається, що у вікно хтось дивиться - теж не хвилюйтеся -  це моя чарівна сова. 

Готові слухати? 

Моя казка, а може й не казка, починається з того, що одного вечора вродлива дівчина вийшла зі свого будинку і пішла в напрямку найближчого лісу. За лісом жила її подруга, вони інколи збиралися на дівчачу вечірку. Аліса багато разів ходила в цей час через ліс і нічого не боялася. Вона навіть уночі знала цей ліс, як своїх п'ять пальців. Місяць світив дуже яскраво. Зірки теж. Дорогу до лісу було чудово видно. Десь далеко ухкав пугач. У траві час від часу хтось проповзав. Дівчина знала, що це польові ящірки. Підійшовши до лісу, Аліса перехрестилася про всяк випадок і увійшла. Місяць світив крізь дерева. Ухкання пугача стало ще більше чутно. Мабуть, він був десь близько. 

- Привіт, друже! Ти, як завжди, мене тут зустрічаєш і вітаєш, - звернулася вона до нього і у відповідь почула помахи його великих крил. Полетів. 

Раптом Аліса стала, як вкопана: посередині знайомої галявини красувався якийсь будиночок. Його було чітко видно у місячному сяйві. Ще тиждень тому його тут не було! Та його взагалі ніколи тут не було! Хто міг його так швидко побудувати? Це не реально! Думки у Аліси в голові неслися з шаленою швидкістю, вона намагалася дати собі відповіді на всі питання, але їх не було… Дім зачаровував своєю красою. Червоний дах із сучасної черепиці, рівні стіни білого кольору, віконні рамки і двері з дорогого темного дерева, а також сходи, поручні яких були майстерно зроблені ковалем. Перед будинком вся трава була рівно підстрижена і росло кілька карликових кленів. 

Дівчина із цікавістю підійшла до сходів, які вели на невеликий ґанок, і двері до будинку тихенько відчинилися.

- Дива!, - здивувалася вона, але зовсім не злякалася. 

Її інстинкт самозбереження в цей момент ніби заснув. Аліса подивилася на екран телефону. На годиннику була 23:15, але мобільний зв'язок не ловив. Дівчина зауважила, що це дивно, проте почала підніматися сходами і увійшла в будинок. Там було майже темно, лише горіла одна свічка на столі. Коли очі дівчини поступово звикли до темряви, вона помітила у кутку кімнати постать людини, що сиділа в кріслі. Навколо цієї фігури кружляли клуби білого диму.

- Привіт! Проходь, я чекав на тебе, - почула вона приємний чоловічий голос. 

- Хто ти? І чому чекав на мене?

Він засміявся. 

- Нуууу, я чекав не конкретно на тебе, а загалом на когось, хто не побоявся би увійти до мого дому і стати мені другом. Ти перша смілива гостя. Проходь, сідай. Біля мене є ще одне м’яке крісло. 

Аліса зробила крок у правильному напрямку і майже інстинктивно намацала стілець. Сіла і запитала:

- Чому ти сидиш у темряві? 

- Я люблю темряву. Та й вигляд у мене не дуже приємний, ти б злякалася, якби побачила мене. 

- Я смілива. Та й голос у тебе приємний. Не може бути, що твоя зовнішність мене налякає!

Він засміявся.

- Дівчинко, ти не знаєш, про що говориш!

Клуби білого диму наповнили кімнату. 

- Куриш?,- запитав він.

- Ні, - відповіла дівчина.

- Молодець. А я курю, але це не шкідливо, адже це не дим, а пар, - промовив він. 

Аліса не зрозуміла, що це, але питати було ніяково.

-  Якщо хочеш, можеш спробувати, - запропонував незнайомець. - Тільки не затягуйся, одразу випускай.

Дівчина обережно взяла до рук цей дивний пристрій і спробувала запустити пар собі в рот. У горлі миттєво защипало і вона почала кашляти. Таємничий незнайомець засміявся.

-Завжди вперше кашляєш, - сказав він.- Хочеш, покажу тобі щось неймовірне? 

- Хочу.

В цей момент Еліс помітила, що свічка наче почала світити сильніше, але незнайомець все ще залишався в тіні. Аліса не могла його розгледіти. Клуби пари почали наповнювати кімнату, але згодом дівчина помітила, що це не була звичайна пара. Вона відчувала легкий холодок, що йшов від неї. І раптом у клубах пари почали проявлятися химерні форми: спершу це були гори, які змінилися деревами, а ті - квітами. Аліса, затамувавши подих, сиділа з розкритим ротом, зачарована цим дивовижним видовищем.

- Подобається? 

- Дуже!

- Приходь ще, я покажу тобі більше. А зараз твої подруги вже на тебе зачекалися. Іди, - сказав чаклун наказовим тоном. 

Аліса слухняно вийшла з його будиночка і пішла по стежині, що вела до подруги. Навколо все було як в тумані. І в голові у неї теж думки плуталися, були не чіткими.

Дівчата вже давно її чекали. Тієї ночі Аліса була присутня з ними лише тілом, вона майже ніяк не реагувала на те, що відбувалося на вечірці. Дівчата помітили її дивну поведінку і Ірен, одна з дівчат, навіть пожартувала, що Еліс певно закохалася. Але дівчина нічого не відповіла.

Зранку вона прокинулась із дивним відчуттям у горлі - воно ніби було подряпане, щось змушувало її кашляти. Це було неприємно, але не занадто боляче. “Напевно, через учорашнє куріння,” - подумала Аліса й вирішила йти додому обхідним шляхом, не через ліс.

- Ти куди?, - закричала їй услід Ірен, вибігши за нею на вулицю.

- Додому.

Ірен повернулася в дім та побачила, що інші дівчата все ще здивовані поведінкою Еліс.

 - Ірен, поговори з нею. Ти для неї ближча подруга, ніж ми. Вона поводиться не так, як завжди, - сказала Ольга.

- Я постараюся, але я не знаю, як із нею поводитися. Вона такою ніколи не була…

Тим часом Аліса дійшла додому, зачинилася у своїй кімнаті й лягла на ліжко. Добре, що батьки вже були на роботі, ніхто не діставав її питаннями. Її час від часу мучили напади кашлю. “Дивно так. Чому мені постійно ніби щось заважає в горлі? Невже від пари затяжок таке буває?” - подумала вона. Раптом вона згадала ментоловий смак, який залишився на її губах після куріння і їй дуже хотілося відчути його ще хоча б раз! Вона схопилася з ліжка і дістала з шафи коробку з різними солодощами.