Глава 54

***

Неділя, 18 вересня

Прокинувшись, я розгублено озирнулась навколо. Була ніч, проте повний місяць світив прямо у вікно. Знову ця кімната. Схоже вона вже вважалася моєю.

– Вась, ти чого? – пробурмотів Виговський сонно. Він лежав поруч, притискаючи мене до себе і обіймаючи за талію.

– Я ж до Руслана не сходила.

– Ти була на грані вигорання після всіх цих порятунків. Заснула ледь не в мене на руках, – він якось ліниво усміхнувся. – Я був у Руслана. З ним все добре. Завтра сходиш! А зараз спи! – прошепотів хлопець і поцілувавши мене у скроню, розмірено засопів.

Я підсунулась ближче до нього і задоволено усміхаючись, знову провалилась в сон.

         Коли я прокинулась зранку, Вані вже не було поруч. Так як і сорочки на мені. Але я помітила її на билі стільця. Там само були і мої джинси. Щоки відразу ж запалахкотіли.

         Я пам’ятала все. Ми ще трохи цілувались там в маніпуляційній. А потім Ваня попросив мене полежати з ним хвилинку. Видно тоді я й заснула. Але штани точно були на мені.

– Добре хоч все інше не стягнув! – пробурмотіла, оглядаючи себе. – Знахабнів ти, Виговський.

«Він думав щодо всього іншого» – анафей в моїй голові. – «Він – хлопець. Не бачу тут нічого дивного. Йому подобається жіноче тіло. Особливо вже твоє» – я відчувала, як Макс хитро посміхається. – «Я пояснюю його нахабність вашим тижневим переривом. Перевертням треба фізичний контакт зі своєю парою. Гадаю він так надолужує. Та й повня під замком…» – вже з сумнівом. – «Це певно має бути зовсім жахливо»

– Мабуть, – пробурмотіла поморщившись. Аж мороз по шкірі від згадки про ту стерильно-білу кімнату.

«Давай швидко в душ і одягайся. Через півгодини Майстер чекатиме на тебе в холі» – зітхнув анафей.

***

         По дорозі до холу, я разів десять збиралась повернутись назад в кімнату. Видно тема була серйозною. Майстер через дрібниці не збирав хранителів.

         Окрім Льоші в холі сиділи близнюки, Тарас з Виговським і… Руслан. Я нерішуче завмерла на порозі, зіткнувшись з ним поглядом. Потім боязко зиркнула на Ваню.

– Боже, та не вб’є ж він мене, якщо ми разок обіймемось, – зітхнув Руся і усміхаючись, підійшов до мене. – Ти навіть не уявляєш як я сумував, – згріб в свої міцні обійми.

– Я теж, – пробурмотіла здавлено, відчуваючи як сльози знову наповнюють очі.

– Ти тільки обережніше! Ти ж не Ваня, щоб твої рани швидко затягнулись, – незадоволено пробурмотів Вова десь поруч.

– Хіба вперше, – усміхнувся хранитель, не відпускаючи мене. – Дякую, Вася! – прошепотів тихо.

– За що?

– Ти знаєш за що, – він поцілував мене в лоба і відсторонився.

         Обличчя Виговського було спокійним. Хоча ми з Русланом удостоїлись його підозрілого погляду.

Я присіла коло Вані в те ж саме крісло як і того разу. Хлопець відразу ж притягнув мене собі під бік і тикнувся носом в мою шию.

– Без цигарок важче? – Руслан насмішкувато глянув на нього.

– Навіть не питай, – зітхнув Виговський, не відкриваючи очей. – Хоча тепер вона пахне як Вовин гель для душу.

Хранителі лише заусміхались, змушуючи мене збентежено потупитись.

– Я не винна що в них жіночого немає, – пробурмотіла, намагаючись штрикнути Виговського поміж ребр, але він хвацьки перехопив мій лікоть. Його гаряче дихання лоскотало мені шию, змушуючи метеликів завести свій дивний танок. – Вига, – я благально глянула на Ваню.

Тут сиділи хлопці, і на нас чекала серйозна розмова, а він суттєво відволікав мене. І якщо вже по правді, я соромилася сидіти з ним отак перед всіма. Особливо мені не подобався пильний погляд Майстра, який він не зводив з нас від самого початку.

– Ми вирішимо питання з гелем для душу, – Вова усміхнувся.

– То для чого ми тут зібрались? – зітхнула, оглянувши всіх. Я вже починала нервувати. І відразу ж відчула як долоня Виговського стиснула мою.

– Вась, анафей мені доповідає, – сказав Майстер, так само дивлячись на нас. І що ж він мав на увазі? Чи не про вчорашнє в маніпуляційній? Хоча про таке міг би і наодинці поговорити. – Ти була за межею. І це ти допомогла хлопцям вибратись звідти.

         Решта хранителів що не знали про це, приголомшлено витріщились на мене.

– Правду кажучи, не сама. Якби не Влад, то нічого б не вийшло, – пробурмотіла, потупившись.

– Це було вкрай небезпечно. Діти, ви хоч думаєте що робите? – Майстер піднявся з дивану і з докором глянув на нас. Це стосувалося і Виговського.

– В мене був час обдумати своє рішення, – твердо сказав Ваня.

– Рішення зовсім нерозважливе, – Льоша почав ходити туди сюди. – Я не твій батько, і не твій альфа. А якби був, то б добряче відлупцював за таке. Дісталося б і дозорцям, які відкрили для тебе портал, – чоловік виглядав дуже сердитим.

– Я тут єдиний не хранитель. В мене більше шансів в тому світі. І ви це знаєте, – Ваня був непохитний. Я б вже від одного погляду Майстра заповзла десь під стілець.

         Виговський з Льошею якийсь час спопеляли один одного поглядами. Врешті решт чоловік зітхнув і присів назад в крісло. Відкинувшись на спинку, він закрив очі.

– Вася, ти дізналась щось у Влада? – спитав вже трошки м’якше. – Він не часто являється до нас.

– Це він повернув мене до життя, – я схвильовано потупилась.

– Повернув до життя? – Виговський шоковано витріщився на мене.

– Ми з батьком потрапили в аварію. По суті мали обоє загинути. Але я якимось чудом вижила. Виявляється цим чудом був Влад.

– Стій, дядько сказав що тоді в машині був тільки твій батько. Він не міг мені збрехати, – погляд хлопця тепер був підозрілим. 

– Дядько не знає, – моє серце почало калатати в грудях. – Ліза приховала це від всіх. Не хотіла привертати багато уваги.

– Я щось нічого не розумію, – пробурчав Тарас. – Нащо було таке приховувати?