Глава 43

***

Середа, 7 вересня

– Вася, все добре? – дядько недовірливо покосився на мене під час сніданку.

– Так, безсумнівно, – відповіла квапливо, бовтаючи ложкою у супі. Я була настільки схвильована вчорашніми подіями, що апетит зовсім пропав. Я ніби ще досі відчувала губи Виговського. І той солодкий присмак морозива з полуничним наповнювачем. – А чому ти питаєш? – зітхнула, підсунувши до себе чашку з чаєм. Пахнув він ромашкою і ще чимось поки невідомим. Але на вряд чи дядько став би підсовувати мені отруту.

– Та якась ти не така сьогодні, – Вася присів навпроти. Дивна легка посмішка застигла на його обличчі. – Усміхаєшся. Зазвичай коли прокинешся така похмура, – він в очікувані витріщився на мене.

– Просто виспалась. Настрій хороший. Навіть сама не знаю, – не витримавши, потупилась. Зробила вигляд що помітила сміттячко в чашці. Хоча це було правдою. Ця чортова ромашка ніяк не хотіла осідати на дно. Доводилось витягувати її ложечкою.

         Зробивши кілька ковтків і глянувши на годинник, я аж підскочила. До уроку залишалось п'ятнадцять хвилин, а я ще навіть не одяглась.

         Почистивши зуби, я на якусь хвилину зависла перед дзеркалом, розглядаючи своє відображення. Я досить рідко так робила. Але зараз… Я не розуміла чому Виговський обрав саме мене. З його зовнішністю і тямущою головою він міг би чіпляти красунь з усіх околиць. Та що там з околиць. З усієї України. Хіба б не знайшлось ще однієї такої, до якої він би відчував цей потяг? А якби я ніколи не приїхала в це село? Знайшов би він колись мене по запаху отам – серед бетонних висоток і тисяч людей?

         Я обережно торкнулася пальцями до своїх губ. Але не відчула нічого такого. Чи може я просто так багато разів їх торкалася, що вони просто не реагували на це? Цікаво, що відчував Виговський коли цілував мене? Мої губи не були такими ідеальними як у нього.

– Вася, – дядько постукав у двері, змусивши мене здригнутись. – Ти спізнюєшся. Поквапся! – сказавши це, він вийшов з будинку.

         Я, зітхнувши, швидко натягнула кофту на блискавці і, прихопивши в коридорі рюкзак, вибігла на двір.

– Зачиниш хату, – кинула дядьку, заводячи мотоцикл. Той жахливий напис я стерла ще того ж дня. Не хотіла щоб Вася бачив. Він і так постійно переживав за мене і намагався від всього уберегти.

         На урок я встигла. Але зайшла саме перед дзвінком і вчителька була вже на місці. На моє привітання вона відповіла якимось сухим тоном і, кинувши на мене байдужий погляд, знову тикнулась в свій журнал. Не злюбила вона мене ще на першому уроці.

Це була математика і я сподівалась як і вчора сісти коло Слави. Я майже на всіх уроках сиділа поруч з ним. Проте Ханенко розмістився тепер коло Іллі, а на його місці – Виговський. Він запитливо вигнув брови, коли я нерішуче завмерла біля парти. На губах була ледь помітна усмішка.

– Привіт! – тихо прошепотіла я, присівши на стілець. Збентежено озирнувшись, помітила як Аня з Дариною мені усміхаються. Оксана, за партою позаду них, теж була в хорошому настрої. Здається тільки Таня ніяк не могла позбутись свого кислого виразу обличчя.

– Ти чого пересів? – прошепотіла, повернувшись до Виговського.

– Не хочу щоб Анюта почала ревнувати тебе до Слави. Здається в них там щось накльовується, – прошепотів він, схилившись до мого вуха. І так само ледь помітно усміхався.

– Аааа, ясно, – я кивнула, відчуваючи як до обличчя приливає кров. Він був так близько. І знову його дихання у мене на шиї. І цей одурманюючий запах, який наповнював тепер весь клас. Чи то лише мої легені, а мені так здавалось?

         Та я швидко взяла себе в руки. Це школа. Ми тут щоб вчитись. Я не була якоюсь заучкою чи мега крутим ботаном, який знає все про все. Я відмінницею навіть не була. Але зазвичай мої оцінки нижче восьми не опускались. І в моїх планах було добряче їх підтягнути до випускних екзаменів.

         Виклавши свої речі на парту, я уважно вслухалась у пояснення вчительки. Але математика була моєю Ахіллесовою п’ятою. І мені доводилось прикладати надзвичайно багато зусиль щоб не відволікатись і вникати в її слова.

         Я здригнулась, відчувши дотик до своєї руки. Вона лежала на коліні під партою, так само як і рука Виговського. Його пальці обережно почали виводити всілякі чудернацькі фігури на моїй долоні, змушуючи моє серце прискорюватись до нереальної швидкості.

Я боязко зиркнула на наші руки, потім на Виговського, та він з байдужим виразом обличчя дивився кудись на вчительку. А потім пальці хлопця переплелись з моїми пальцями. Метелики всередині мене знову закружляли свій танок.

Чи можна таке відчувати? Це ж просто долоні? Чому моє тіло так реагує навіть на такі його безневинні дотики?

Посмішка на обличчі Виговського стала задоволеною. Тепер я розуміла чого він пересів. Але здається це мало на меті підірвати мої і так хиткі знання в математиці. Бо я, в чорта, не могла думати ні про що інше окрім цього хлопця.

***

– Вася, – хтось потрусив мене за плече. – Вась! – вже нетерпляче.

– Що? – покинувши перев’язувати шнурки на кросівках, я розгублено глянула на Анюту.

– Ти на якій планеті пропадаєш? – вона усміхнулась, присівши поруч.

– Та мабуть з гуманоїдами тусується, – Таня самовдоволено усміхнулась. – Вона з такою пикою там за свою зійде, – дівчина  кинула на мене презирливий погляд і вийшла з роздягалки.

– Не слухай її! Вона просто від ревнощів біситься, то й меле всілякі дурниці, – Аня похитала головою, сердито дивлячись вслід Лісник і її подружкам.

– А що як не дурниці? – пробурмотіла я і піднялась з лавки.

– Що? Вась, ти що таке кажеш? – відразу ж обурилась однокласниця.

– Та нічого, – зітхнула я, спершись ліктями на підвіконня. – Що ти там хотіла? – вирішила швидко перевести тему.

– Хотіла спитати чи ти зробила англійську на завтра, – Аня стала поруч. – Я там з однією вправою розібратись не можу. А ти в нас в англійській трохи шариш.