Глава 40

Сон не йшов. Я крутилась у ліжку до четвертої ранку. Перед очима постійно було обличчя Виговського. І цей його погляд повний болю.

Чомусь я не задумувалась над тим, що насправді на душі у хлопця. Про його переживання, страхи. Він завжди здавався таким сильним і серйозним, що тепер я взагалі сумнівалась чи це не маска. Я так зациклилась на собі і своїх проблемах. А Ваня завжди був поруч. Завжди кидався на допомогу. Хоча йому самому мабуть було не легко.

В мене були хранителі. Були наставники, які могли підказати коли я чогось не знаю. А хто був у Виговського?

Не витримавши, я увімкнула лампу на тумбочці, і взяла з столу книжку. Вона, як і та про демонів, була написана від руки, але почерк був дуже гарним і розбірливим. І картинки були кращі. Хоча судячи з стану книжки було їй вже багато років. Всередині внизу палітурки були чиїсь ініціали «В.Д.Р.» З перших рядків було зрозуміло, що цю книгу писав хранитель, але вона була більше схожа на щоденник. Схоже цей В.Д.Р досліджував життя перевертнів. Перші кілька розділів він присвятив історії їх виникнення. Точніше появи їх у нашому світі. Довгі роки вони вважалися небезпечними. Їх винищували так само як решту нечисті. Все змінилось лише шість століть тому. Тоді перевертні уклали угоду з хранителями, згідно якої, вони не мають права полювати на людей.

Далі йшла довга писанина про еволюцію перевертнів, про виникнення розподілу, в результаті якого вони поділяються тепер на роди. Виявляється Виговський належав до одного із сильніших. Сірі вовки були найменш розповсюдженими, особливо чистокровні. Але найбільш обдарованими і здатними до самоконтролю.

Чесно кажучи, я не стала читати все по порядку. Книжка була великою, а я не могла сприйняти все про що там писалось. Мої думки все вертались до того, що Виговський називав парою і я просто гортала сторінки шукаючи де б про це писалось. Хранитель цей безумовно був розумною і грамотною людиною, але вліпити десь в кінці зміст не додумався. Десь на середині книжки, я нарешті знайшла потрібну тему – «Пара. Особливості і закономірності вибору».

Але моє серце чомусь заколотилось від хвилювання. Я боялась читати. Боялась, що те що розповів Виговський виявиться правдою.

Хвилин п’ять я перечитувала заголовок, не наважуючись опустити очі нижче.

«Будь сміливіше» – промайнула думка в голові. Не моя думка.

«Звісно не твоя думка» – вже чіткіший чоловічий голос. «Глянь у дзеркало!» – насмішкувато.

         Я злізла з ліжка і підійшла до шафи.

– Твою ж матір! – не стрималась я, побачивши там Макса.

«Так. Це я» – анафей усміхнувся.

         Це було так дивно. Дивитись в дзеркало і не бачити себе. І чути чийсь чужий голос в себе в голові.

«Тепер ми можемо нормально спілкуватись. Я дуже радий» – хлопець ніби полегшено зітхнув. 

         Я теж. Дуже рада. Тепер можу особисто висловити своє обурення.

«У мене такий наказ», – він розвів руками. – «Ти мене не соромся. Я стільки поколінь хранителів пережив. Чого я тільки не бачив»

         Я ще більше почала соромитись. Треба буде закривати дзеркало у ванній. 

«Кхе» – він якось посерйознішав. – «Я не підглядаю за тобою у ванній. За це можеш не перейматись. І закрите дзеркало тобі б не допомогло. Я дух. Я бачу вас кругом. А от ви мене тільки у віддзеркаленнях. Так. Я чую всі твої думки», – сказав він, перш ніж я рот відкрила. Судячи з усього, говорити мені не треба було.

«Та ну, Вась. Я тут щоб тобі допомагати. Відкинь всі свої переживання і принципи. Зі мною будь собою. Тим паче я знаю де фальш. Я тут», – він постукав по скроні пальцем. – «Від мене нічого не приховаєш.»

         Мене не дуже радувало, що він знає все що в мене в голові. Але на вряд чи хто буде слухати, коли я попрошу щоб його звільнили від обов’язку вічно слідкувати за мною.

«Це виключено. Залишати тебе без нагляду небезпечно», – твердо заявив анафей. «То будеш читати далі, чи так і мучитимешся?» – він кивнув на книгу, яку я тримала в руці.

– Я не знаю. А що як там… Що як він дійсно поруч тільки через свого вовка? – сказала я, боязко зиркнувши на відкриту сторінку. Навіть і забула що анафей чує всі думки. Говорити необов’язково.

«Нічого. З часом звикнеш» – він усміхнувся. – «Але не прочитавши ти не дізнаєшся правди» – похитав головою і зник. Зник мабуть тільки із дзеркала.

«Правильно мислиш, юний хранитель» – веселий голос в голові.

         Зітхнувши, я заповзла назад на ліжко. Ще хвилина вагань і я все таки почала читати.

         Одним із переломних моментів у житті перевертня є вибір пари. Як я вже писав, в більшості вовків високий ступінь недовіри і вони мало кого підпускають близько до себе. Як у фізіологічному так і психологічному плані. Точно не доведено за якими саме критеріями перевертень обирає собі пару. Але відбувається це завдяки так званому потягу. Потяг розвивається на основі вподобання запаху. За запахом перевертні оцінюють підходить їм той чи інший партнер і яке потомство він здатен дати. Що не менш важливо у цьому питанні, так це те що потяг у більшості залежить від самки. Її реакція на партнера є вагомим аспектом….

Боже, я більше не могла читати. Оце все про потяг, самок, партнерів. Я ще більше починала плутатись. І мені не подобалось оце ототожнення себе з самкою здатною на потомство. Він міг написати це якось простіше, м’якше. А то таке відчуття ніби анатомію читаю. Причому підручник для медиків.

«Ти можеш спитати Ваню» – голос Макса у голові. – «Він, як перевертень що пройшов це на практиці, зможе розказати тобі простими словами»

– Він знову щось приховає, – я похитала головою.

«Не приховає. Він збирався сказати, а ти пішла. Просто вислухай його»

– Він мабуть вже спить, – від думки про Виговського, моє серце знову закалатало.

«Не спить. Я бачив. Подзвони йому.»

         Я відкинулась на подушку і глибоко вдихнула. Подзвони йому. Тобі легко таке казати. Ти ж анафей. Дух. Тобі не зриває дах тільки від одного голосу Виговського.