Глава 30

У клубі була купа народу. Деяких дорослих хлопців я знала, бо вони часом заїжджали до дядька. То акумулятор зарядити, то була якась проблема з трактором чи з машиною. Або ж щодо роботи на пилорамі домовитись. Чого вони не звертались до начальника напряму – я втямити не могла.

         Були тут і школярі, яких я зовсім не знала. І дівчата, здається вже студентки, чи то десятий клас так вимахав.

         Сам танцювальний майданчик був насправді концертною залою. Але, за відсутності концертів, сидіння стягнули в один кінець приміщення, щоб звільнити місце для дискотек.

Я не бачила хто перемикав музику там на сцені. В залі було темно і лише світломузика освітлювала все навколо.

         Я присіла коло стіни і розслабилась. А дівчата вже у всю витанцьовували під якусь чергову модну пісню. Таку яку крутять на всіх дискотеках і забувають вже через місяць. Я не дуже любила таку музику, та ця атмосфера захоплювала. Хотілося піднятися і пуститись в танець. Я душила в собі це дике бажання, знаючи що нічого хорошого не вийде.

Коли всі потомились, включили пісню Другої Ріки «Три хвилини». Я з сумом спостерігала як хлопці запрошують дівчат на повільний танець. З кожною миттю пар ставало все більше і більше.

Піднявшись, я вже зібралася вийти з клубу. Я не могла на це дивитись. І слухати цю пісню. Ну не могло бути такого співпадіння.

– Можна запросити тебе? – почула поруч знайомий голос.

– Привіт, Стас! – я усміхнулась йому. – Думаю, на вряд чи в мене вийде. Проблемки з ногою.

– Та ну! Це ж повільний танець. Ти не хочеш трохи потусити зі своїм друзякою!? – таємничо-зловіще прошепотів він.

Я, розсміявшись, вже була готова піти з ним танцювати. Та якимось лихом до нас принесло Виговського.

Вклинившись поміж нами, він щось тихо сказав хлопцю. Той усміхнувся, підморгнув мені і, прошепотівши одними губами «Вибач», зник у натовпі.

– Ти не проти якщо замість твого друзяки буду я? – якось невпевнено спитав Ваня.

– Відразу попереджую, в повільних танцях у мене практики немає. Я можу повідтоптувати тобі ноги, – я сподівалася що це його відштовхне і він передумає. Танцювала я дійсно не дуже. Хоча хто знає чи поширювалося це на повільний танець. Я його взагалі ніколи не танцювала.

– Не страшно, – хлопець потягнув мене ближче до центру. – Поклади руки мені на плечі! – він ледь стримував посмішку.

Я послухалась, хоча серце знову розганялось за сотку. Долоні Виговського лягли на мою талію, обережно притягуючи ближче. Боже, Ваня, ти хоч усвідомлюєш, що ти робиш? – подумки простогнала я. Та судячи з його ледь помітної посмішки, він все прекрасно знав.

Взагалі це був найбільш простий танець, який я коли небуть бачила. Ходите собі, хитаєтесь. Але з Виговським це набувало якогось глобального значення. Не знаю чи то музика, чи то близькість Вані діяли так, але здавалося що розум покидає мене. Та ще й як на зло згадались слова Аньки. Тепер було важко сприймати Виговського як просто Виговського. Я й так відчувала щось дивне до нього, а після розмови в магазині то вже зовсім.  

– Ну і як тобі танець? – пролунав голос хлопця коло вуха.

– Га? – я трохи отямилася від того дурману. – А, тебе можна стерпіти.

Він лише розсміявся. Але потім посерйознішав і якось дивно витріщився на мене.

– А хто музику перемикає? – я перевела погляд кудись йому у груди. Так було легше не втрачати голову.

«Боже, Вася, візьми себе в руки!» – подумки намовляла я себе.

– Я, – Виговський усміхнувся. – Дивлюся ти прийшла на дискотеку і не танцюєш, – хлопець не зводив з мене очей.

– У мене нога трохи…

– А якщо чесно? – він не дав мені навіть договорити.

– Я не вмію, – зітхнула важко. – Я ніколи не була на дискотеках. Не моє це.

– А на одинці? Коли тебе ніхто не бачить, – Ваня закусив губу, стримуючи посмішку. 

– Буває, – я присоромлено тикнулась лобом в його груди. – Але то не варто комусь бачити. Жах просто!

– Головне віддатись музиці і кайфувати. А все інше неважливо, – він зітхнув.

Так, Виговський. Коли ти отак тулишся до мене, все інше дійсно стає неважливим. 

– Ти навмисне увімкнув цю пісню?

– Ага. В мене з нею хороші асоціації, – він якось загадково усміхнувся. – У тебе рука тремтить, – Ваня міцніше стиснув мою долоню.

– Я просто нервую, – я замружила очі. Лише б не почервоніти.

– Розслабся! Якщо хочеш ми можемо танцювати так цілий вечір. Поки не навчишся, – він ледь стримував посмішку.

– Замовкни і не псуй мені танець! – пробурмотіла. Цілий вечір, Виговський? Та я помру від всіх цих почуттів.  

– Його неможливо зіпсувати, – Ваня зітхнув. 

– Що, так погано? – я злякано глянула на нього.

Він теж дивився на мене. Якось задумливо і злегка усміхаючись. В цей момент його очі не були ні чорні, ні карі. Вони відливали якимось темно-золотистим відтінком. Та ще й світломузика відбивалася в них то червоним то зеленим. Мені на якусь мить навіть здалось, що крім нас тут більше нікого немає.

– Мені подобається, – тихо сказав він, схилившись до мого вуха.

– Що подобається? – я аж замружилась, відчуваючи як від його подиху мурашки біжать по шкірі. 

– Танцювати з тобою. Знаю, це трохи дивно... Я не можу пояснити, – Виговський похитав головою.

– Мені теж подобається, – зізналась я. – Ну принаймні зараз ти мене не дратуєш, – поспіхом додала. Ще подумає що я в нього закохалась. Та ні, ні. Запевнила я себе. Я знала цього хлопця лише два тижні. Хоча, часом мені здавалось, що пройшла вічність.

– Я зроблю вигляд що не чув останнього, – Ваня лукаво усміхнувся.

А потім якось посерйознішав і знову глянув на мене. – Вибач! – сказав тихо.

– За що? – я не могла перебороти те дике бажання дивитись в його темні очі.

– За вчорашнє. Я не хотів тебе образити. Чи якось скривдити. Мабуть я занадто тиснув. Сам не знаю що на мене найшло. Просто твої відчуття… Вони розбігаються з твоїми словами. І я не знаю нащо ти так робиш. Вась, ти боїшся? – він пильно зазирнув мені в очі. А я, не витримавши, відвела погляд.