***
Ми мабуть ще десь годину відпрацьовували бойові прийоми. А потім один із хранителів сказав що хлопці мають іти на полювання. Судячи з втомлених обличь, це не було заплановано.
– На кого полювання? – я недовірливо зиркнула на них, ідучи позаду. Ми вийшли з спортзалу, але куди прямували я не знала.
– Тоха вислідив у Києві шайку демонів, – відповів Вова.
– Руслан сказав що й у вас там свій демон, – це вже був Тарас. – Не заздрю я йому. Не на того хранителя він націлився, – хлопці, переглянувшись, усміхнулись. Я не стала розпитувати що ж зі мною не так. Мені після того тренування вже нічого не хотілося. Тим паче почути чергове «Колись потім».
Хлопці відчинили ті закодовані металеві двері у зброярню. Коду я, на жаль, не побачила. Ми опинились в якійсь невеличкій кімнаті без вікон. Вова увімкнув світло і тьмяна жовтувата лампочка освітила темряву.
– Твою ж матір! – не стрималась я. – Ви точно хранителі? Тут зброї на армію солдат вистачить, – я ледь не присвиснула.
Ця кімната була мрією кожного серійного маніяка. Ножі від маленьких клиночків до богатирських мечів. Різноманітні пістолети, револьвери, автомати і патрони до них. І ще багато штук, призначення яких я не знала, і не впевнена чи хотіла б знати.
– Так, – Тарас задумливо оглянув це багатство. – Це тобі. Старайся тримати при собі. Може знадобитись, – він взяв зі столу невеличкий розкладний ножик і тикнув мені в руки.
– Серйозно? – я скептично глянула на хлопця.
– А що? Він із срібла, – гордо сказав хлопець. – Воно згубно впливає на більшість нечисті. Тільки перевертня свого дивись не зачепи, – він задумливо озирнувся навколо. – Пістолетом користуватися вмієш?
– Ні, – я похитала головою.
– Гаразд. З цим завтра розберемось, – хлопець підштовхнув мене до виходу. – Вова, візьми нам зброю, ми ще в бібліотеку заглянемо.
Бібліотека була звичайною. От тільки від інших її відрізняло наповнення цих книжок. На обкладинці найближчої до мене значилось «Фурії і похідні від них». Боже! Чому фурії існують, а дракони – ні? Можливо їх теж можна було б одомашнити так як перевертнів. Хоча слово «одомашнити» це вже якось занадто. Виговський же ж людина. Ну в певному сенсі.
Тарас довго передивлявся книжки і витягав по одній яка здавалося могла б знадобитись.
– Виговський сказав що більшість демонів захоплюють тіло людини. Ви ж не збираєтесь їх убивати? – обережно спитала я.
– Твій перевертень правильно сказав. Але інколи демони не притісняють хазяїна, а вбивають його. Якщо взяти для прикладу скарлаку, то вони використовують тіло тимчасово. Більше кількох діб не затримуються. А от біси вбивають хазяїна, залишаючи для себе оболонку, якою користуються достатньо довго. І от кілька таких демонів і вистежив наш Тоха. Їх не треба виганяти за допомогою заклинання. Душі людини там все одно вже немає.
– Заклинання… Хіба це не вигадка з фільмів?
– Це не вигадка, – серйозно сказав Тарас, відкладаючи ще одну книжку убік. – Люди навіть не здогадуються яку силу можуть мати слова, – хлопець похитав головою. – І знаєш, не довіряй фільмам. Дещо там може і правильно, але більшість вигадки. Правду ти знайдеш тільки в цих книгах. Вони написані хранителями, які бачили нечисть наяву, – він дав мені стопку відібраних книг. – Оця про перевертнів. Руся сказав тобі буде корисно. Оця про різновиди демонів. Оця про заклинання. Заклинання це лише початковий етап, але не завершальний.
– А що ж потім?
– А потім мати-природа допоможе тобі.
– Ти зараз жартуєш? – я шоковано вирячилася на нього.
– Ні. Потім зрозумієш, – хлопець усміхнувся. – З настанням сутінок демон підбереться ближче. Тому будь готова. Краще було б щоб твій Ваня був поруч. Треба щоб хтось страхував тебе в разі чогось.
– Він не мій Ваня, – роздратовано відповіла, поправляючи книжку, що збиралась вивалитись із стосу.
– Хлопці казали він гарний малий. Хіба тобі не подобається? – усміхнувся Тарас, виходячи з бібліотеки. Я мовчки потупилася, намагаючись не червоніти. – Ти про перевертнів все-таки почитай, – розсміявся він, похлопавши мене по плечу.
– Зараз куди? – спитала, коли ми знову рушили коридором.
– Руслан поверне тебе додому. Тобі зі своїм демоном треба розібратись, а у нас своєї нечисті купа. Якась чортівня в світі відбувається. Немов показилися всі. Раніше вистежити не можна було, тепер не знаємо як відбитись.
– Що ти маєш на увазі?
– Нечисть стала більш сміливішою, – хлопець зітхнув. – І їхня чисельність збільшилася ледь не вдвічі. Чому так – точно ніхто не знає, але всі відчувають що близиться щось…
– Тарас, – Руслан недобре зиркнув на нього, коли ми вийшли в хол. – Досить теревенити! Координати у Вови. Він чекає тебе на полігоні. Я скоро до вас приєднаюсь.
– До зустрічі, Вась! – Тарас кивнув мені. – Удачі з демоном! – він пішов, залишивши нас з Русею наодинці.
Хлопець взяв мене за руку і за мить ми опинилися вдома у вітальні. Пройшло не так багато часу, але мені здалося що я була тут десь тиждень тому.
– Ти пробач нас, Вась! По правильному ми мали б тобі допомагати, а виходить що лишаємо на поталу нечисті, – хранитель зітхнув.
– По суті, я сама притягую цю нечисть. Мені немає на кого ображатись, – невесело усміхнулась.
– Ваня тобі поможе. Макс вважає він хороший.
– Він оце постійно за мною спостерігає? – насторожено спитала я, згадавши того анафея.
– Постійно. І докладає. Про все, – хлопець якось насмішкувато глянув на мене. Я здогадувалася що він мав на увазі. – Мені вже час! Сподіваюся у вас все вийде. Я вірю в тебе, – він швидко поцілував мене в лоб і щезнув.
– Ага, Ваня поможе. І без нього впораюсь, – пробурмотіла я, поклавши книги на стіл у вітальні.
Дядько вже давно поїхав кудись трактором, та й на вечір в нього були справи на пилорамі. Тож у мене вистачало часу щоб переглянути книжки. Про перевертнів я вирішила відкласти на потім, хоча руки так і тягнулись глянути що ж таке цей Виговський. Але демон був важливіший. Я от-от мала зустрітись з ним, а майже нічого не знала. Мені не хотілося думати, що доведеться його убивати. З голови досі не виходив той жалісний погляд двійника Косого. Він мені часом снився у кошмарах.
#3709 в Любовні романи
#878 в Любовне фентезі
#441 в Молодіжна проза
#86 в Підліткова проза
Відредаговано: 07.07.2020