Страхопудик і повітряна тривога
Розділ 7
Джек гойдався на гойдалці, а легкий вітерець куйовдив його пір’ячко. Страхопудик сумно дивився на руїни дев’ятиповерхівки.
- Я літав у лікарню, - говорив Джек. – Хлопчина добре себе почуває, але сумує за Морганою.
- Вона завжди встигала їх попередити. Що ж сталося цього разу?
- Ракета прилетіла надто швидко. Вони не встигли. Максим усім розповідає, що Моргана закрила собою його голову від уламків стіни. Це його врятувало.
Вони мовчки спостерігали, як робітники розбирають завали будинку.
- Я зрозумів чому вони це роблять, - сказав Джек.
- Хто вони? Робітники?
- Та ні. Росіяни. Чому росіяни скидають на нас бомби?
- І чому ж?
- Бо вони не можуть перебороти свою хижацьку природу. Як Моргані треба було когось з’їсти, так і їм треба зруйнувати кілька будинків.
- Отже ці люди не зміняться? Вони й далі пускатимуть на нас ракети?
- Не знаю. Від людей можна очікувати чого завгодно.
Вони довго сиділи мовчки.
- То ти не сумуєш за Морганою? – запитав Страхопудик.
- Чому б це я мав сумувати за тим, хто хотів мною поснідати? – сказав Джек. – Але мені сумно, бо сумно тобі.
Темні хмари затулили собою сонце. Вітер став холоднішим. Над містом пронісся протяжний сигнал повітряної тривоги.
Відредаговано: 22.05.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
