Розділ 2

Таня з мамою спустилися в бомбосховище. Підлога, стіни і важка стеля здригалися від вибухів.
- Ми в безпеці, Страшко, - сказала Таня, тримаючи песика на руках і гладячи його по голові.

          Дівчинка з мамою ледве знайшли вільні місця. Навпроти них сидів хлопчик і тримав на колінах ту саму сіру смугасту кішку, яка ледь не з’їла Джека. Кішка байдуже подивилася на Страхопудика, позіхнула і зручніша вмостилася на руках у хлопчика.

          Вибухи припинилися. Таня опустила Страхопудика на холодну підлогу. Він притиснувся до її ніг.
- Не бійся, - сказала Таня хлопчику. – Страхопудик не зачепить твоєї кішки.
- Твій пес Моргані не страшний. Дивись, - хлопчик опустив кішку.

          Моргана потяглася, почухалася за вухом і стала вмиватися, не звертаючи увагу на Страхопудика.
- Ти її так просто відпускаєш, - сказала Таня. – Раптом вона втече.
- Не втече. Вона завжди повертається, щоб не сталося, - відповів хлопчик. – Мене Максим звати. А тебе?
- Таня.

          Поки діти теревенили про своїх улюбленців, школу і комп’ютерні ігри, Страхопудик почвалав до миски з водою.
- Де твій друг? – муркнула кішка.

          Страхопудик підстрибнув і ледь не похлинувся. Моргана підійшла до миски і зробила кілька ковтків.
- Хочеш його з’їсти? – Страхопудик боязко відступив.
- Просто дивно, - Моргана сіла і обвила лапи хвостом. – Я ще ніколи не бачила, щоб собака дружив з горобцем.
- Можеш теж спробувати подружитися з кимось. Але не треба їсти свого друга.
- Не намагайся мене образити. Я, кішка, хижак. Полювання це моя природа.
- Хіба господарі тебе не годують?
- Годують. Але це інше. Мені треба спіймати якусь пташку або гризуна. Такий інстинкт. Нічого не можу з цим зробити.

          Моргана потягнулася і позіхнула.
- Передай своєму другові, що наступного разу йому так не пощастить.

          Моргана неквапливо повернулася до Максима.