Страхопудик гавкає на всіх

Ad maiorem Dei gloriam

Страхопудик позіхнув, почухав за вухом і сумно озирнувся навколо. Праворуч, на футбольному полі, хлопчаки буцали шкіряний м’яч. З іншого боку, яскравий дитячий майданчик обліпили галасливі дітлахи. На лавках сиділи матусі з візочками. Таня з подругами, зайняли дві гойдалки. Вони мов пташки пурхали в небо і з реготом летіли в низ.

Страхопудик знову позіхнув. Йому хотілося їсти і пити. Він підійшов до Тані й гавкнув. Але дівчинка не почула його і навіть не збиралася йти додому.

Щоб не думати про їжу, пес потупцював доріжкою, яка огинала дитячий майданчик і футбольне поле. Та ніби навмисне, мамці вирішили погодувати своїх дітлахів. Пахло сосисками, яйцями, печивом і ще чимось смачним, чого Страхопудик навіть не міг уявити. Від туги, він тихенько заскавчав.   

Поки він думав про їжу, повз нього пройшов молодий чоловік в чорній кепці. За спиною він мав чорний рюкзак, а в руці ніс яскравий дитячий наплічник. Чоловік ішов так швидко і не дивлячись під ноги, що зачепив Страхопудика. Той заскавчав і відскочив на газон.

Ті, хто був поблизу, підняли голови, та побачивши в чому річ, повернулися до своїх справ.      
- Який дивний і невихований чоловік, - подумав Страхопудик. – Для чого йому дитячий рюкзак? Може тут гуляє його дитина?   

Страхопудику все одно не було чого робити, тому він подріботів за свої кривдником. Він побачив, чоловік зупинився біля невеликої гірки, поставив яскравий рюкзак під драбинку і швидко пішов геть, ховаючи обличчя під козирком кепки.

Страхопудику це здалося дивним. Він почекав якийсь час, очікуючи, що чоловік повернеться за своїми речами. Але той перейшов дорогу і зник у натовпі.

Страхопудик обережно підійшов і обнюхав наплічник. Він був новий і пах магазином. Застібка була закрита, але не до кінця. Страхопудик просунув морду в отвір і розсунув блискавку. В носа вдарив різкий чогось невідомого. Страхопудик відскочив і чхнув кілька разів.

Він знову зазирнув у середину. Там був лише згорток у чорному пакеті. Страхопудик знову чхнув. Крім того, він відчув, що цей рюкзак дуже небезпечний. Але чому небезпечний, він не міг пояснити.

Страхопудик відбіг подалі й сів під деревом. Він обмірковував, що робити: йти собі чи повідомити про небезпеку? Але яку небезпеку? І як повідомити?  

Поки він думав, до гірки підбігла дівчинка. Вона побачила яскравий рюкзак й хотіла зазирнути туди. Стрвхопудик зірвався з місця, підбіг до дівчинки і почав гавкати. Вона злякалася, розплакалася і побігла до бабці у великому капелюсі.
- Нащо я це зробив?  - сказав собі Страхопудик. – Може нічого поганого і не сталося.

На футбольному полі загострилася гра. Від сильного удару, м’яч перелетів через огорожу й стрімко опустився б на Страхопудика, якби той не відскочив у бік. М’яч кілька разів гепнувся об землю, закотився під гірку і зупинився біля наплічника. Страхопудик заплющив очі, очікуючи чогось страшного. Але нічого не відбулося.

Один з хлопчаків оббіг огорожу і наблизився до гірки, але Страхопудик перетнув йому дорогу й гавкнув.
- Іди геть, - хлопчак спробував відштовхнути пса ногою, але той ухилився й загавкав з усієї люті, на яку був здатний.

Хлопчак злякано відскочив. Люди навколо почали озиратися. На допомогу хлопчику прийшов його товариш. Вони зайшли з двох сторін. Один відволікав, а інший хотів забрати м’яч. Але Страхопудик бігав навколо гірки і не давав хлопчакам підійти.

Він бігав навколо гірки і зиркав на всі боки, не підпускаючи нікого до сумки. Матусі й діти оточили гірку на безпечній відстані, щоб Страхопудик не міг їх дістати.
- Ну чому? Чому я не розмовляю мовою людей? – думав Страхопудик, знемагаючи від спраги і спеки. 
- Що тут коїться? – питав хтось.
- Пес збожеволів. Кидається на людей. Хто господар цього пса?
- Може це безпритульний?
- Він не безпритульний! Він мій! – вигукнула Таня, пробираючись крізь натовп. – Страшко, заспокойся. Ходімо додому.  

Побачивши Таню, Страхопудик зрадів, але не пішов до неї. А коли хлопчаки спробували забрати м’яч, він знову їх відігнав. Таня хотіла взяти його на руки, але Страхопудик відбіг і гавкнув.  
- Страшко, що з тобою? – Таня ледве стримувала плач.
- Таких собак треба присипляти, - сказав хтось у натовпі. – Він же скажений.
- Страхопудик нормальний! - вигукнула Таня крізь сльози. – Просто його щось тривожить.
- Та він рюкзак захищає, - сказав хлопчик, який прибіг за м’ячем.
- Ага. Нікого до неї не підпускає, - додав його приятель.
- Моя онука хотіла туди зазирнути, а пес на неї накинувся, - сказала бабця у великому капелюсі.
- Це твій рюкзак? – запитала у Тані одна з матусь.
- Ні.
- Шановні, чий рюкзак?             

Ніхто не відповідав. Всі озиралися й перепитували один в одного.
- Я згадала! вигукнула бабця в капелюсі. – Чоловік у кепці йшов з цим наплічником. Він ще й наступив на цього пса.
- Так, так. Пригадую, - підтвердив хтось.  
- Може варто викликати поліцію, - мовила інша матуся. – Зараз війна. Усяке може статися.

Всі ствердно закивали і дружно відійшли подалі від гірки. Найактивніша матуся викликала поліцію.

Страхопудик сидів під драбинкою і радів, що його ніхто не чіпає. Через декілька хвилин, під’їхало поліцейське авто і з нього вийшли двоє патрульних. Жінки навперебій заходилися розповідати їм, що сталося. Один поліцейський щось записував, а інший пішов до гірки і зупинився в кількох кроках від неї. Страхопудик загарчав.
- Все, все. Далі я не піду, - поліцейський присів. – Тобі не подобається цей рюкзак? Боїшся, що хтось постраждає?

Страхопудик тихенько гавкнув. Поліцейський дістав телефон, зробив кілька фото, а потім подзвонив:
- Здається тут те саме. Так.

Патрульний ще раз глянув на пса і пішов до напарника.  

Поліцейських автомобілів ставало все більше. Страхопудик спостерігав, як патрульні випроваджують людей з дитячого майданчика і найближчої території. Таня хотіла залишитись, але її відвели подалі. Страхопудик відчув себе страшенно самотнім.