Кохання вимагає жертв

Ми зустрілись в одному з торгових центрів нашого міста.

Вона йшла на побачення, але хлопець, що їх запросив, почав розпускати руки, тому вона, вмазавши дурню, втекла. А я приїхав туди погуляти й, може, купити декілька нових ігор.

Ми зіштовхнулись на виході.

У той самий момент я зрозумів: наша зустріч була запланована богами.

Її довге руде волосся та зелені очі захопили моє серце. Пізніше вона зізналась, що відчула теж саме.

Перші три місяці минули наче сон. Ми кохали одне одного і це було неймовірно.

Вже через пів року ми з'їхались. З нею я нарешті став впевненим у собі. Вона ж зі мною ледь не в перше відчула любов та турботу.

Вона курила.

Я ніколи не курив.

Я ненавидів цигарки. Але нікому не вказував на те, що куріння — це погано.

З часом я навіть полюбив солодкуватий запах, яким від неї пахло після щойно викуреної цигарки.

Ми жили щасливо й навіть попри те, що на нас давили батьки, ми не думали одружуватись.

Збираючись на роботу, вона співала. І, хоч мені треба було вставати набагато пізніше, я кожного разу прокидався під її співи. Справді щасливий.

Нещасним я себе відчув через п’ять років, бо

Вона загинула.

Жорстка автокатастрофа забрала її, але на похоронах я не плакав. Мабуть, тому що вже виплакав усі сльози.

Лише за два роки без неї я втратив усе: роботу, друзів, гроші.

Я спився, бо лише алкоголь заповнював порожнечу. Окрім неї я нічого не відчував.

Я вже навіть не жив.

Просто існував.

Одного вечора я сидів у барі. Повітря було сіре від тютюнового диму Старий телевізор ледь-ледь показував якийсь спортивний матч. Я тихенько сьорбав поганеньке пиво.

У кутку за столиком сидів дивний шаман. Крихітний чоловічок у сіро-чорній одежі, лице якого не можна було розгледіти через капюшон. За невеличку суму він пророкував майбутнє.

Я майже допив пиво, коли шаман підійшов до мене.

— Потрібна допомога, друже? — запитав він.

— Забирайся…

— Кредитори забрали квартиру? Чи жінка вигнала з дому і забороняє бачити дітей?

— Я сказав: забирайся.

— Чи може померла дорога людина? — Не встиг я замахнутись келихом, як він продовжив: — Що б не сталося — я можу тобі допомогти!

Я сумно розсміявся йому в обличчя.

— Ми не в фентезі, а ти не сраний некромант.

— А хто я тоді?

— Звичайний шарлатан.

— Тоді тим паче тобі нема чого боятись, — продовжив шарлатан ніби гіпнотизуючи мене. — Моя допомога абсолютно безкоштовна, тому, навіть якщо нічого не станеться, ти не будеш у мінусі!

Моєму п'яному мозку це здалось логічним.

І я погодився

Він розплатився за мене й ми пішли з бару.

— Тільки не забувай, — промовив він на виході, — кохання вимагає жертв, тому не бійся забруднити руки…

Що було далі — я не пам'ятаю. Але коли повернувся додому, я з жахом і захопленням відчув запах тих самих цигарок.

Почув той самий голос.

Я ввірвався в кімнату.

І побачив...

… Її.

— І як ти встиг так засрати квартиру, поки я спала? — запитала в мене моя люба.

А далі все знову стало пречудово.

Я кинув пити та влаштувався на роботу. Вона боялась виходити з дому й просила не розповідати про неї її сім'ї.

Щасливі дні зміняли один одного… Ми засинали разом і прокидалися, ось тільки… Якось вона заснула дуже міцним, непробудним сном.

Я злякався, не знав що робити, а потім пригадав.

Пригадав, що мені казав клятий шаман.

У той же день я зробив все потрібне.

Це була студентка. Можливо, вона поверталась з занять. Чи йшла додому від подруги. Але дійти у неї не вийшло.

Мій ніж впився у її горло, не залишивши дівчині шансів.

Її тіло лежало на траві у парку. І я, наче підкоряючись стародавнім інстинктам, вирізав її серце. А потім втік.

Я спалив одяг, знищив ніж. І мене не знайшли. А моя кохана знову відчувала себе живою.

Так почалось моє полювання.

Кожні декілька тижнів я шукав жертву, щоб «прогодувати» свою любов.

Їх було багато: вчителька, школярка, мати одиначка, бізнеследі й інші.

Всі вбиті однаково. У всіх я вирізав серця. Преса навіть придумала мені ім'я. Правда додуматись до чогось більшого ніж «Валентинчик» вони не змогли.

Я знаю, що Кохання вимагає жертв. І я не боюсь забруднити руки.

Нещодавно вона нарешті почала виходити з дому. Ми навіть погуляли.