Страх керує моїм життям

Страх керує моїм життям

Пролог

Я боюся не встигнути вивчити англійську перед тим, як рашисти зсередини підірвут Запорізьку атомну станцію та нам дадуть 40 хвилин на евакуацію чи прийдуть ці рашисти та окупують Запоріжжя, бо постійно штурмують цей напрямок, а мені може прийдеться виїжджати за кордон, не маючи засобів до існування, а з такими цінами на житло спробуй прожити в орендованій квартирі. Податки збільшуються, економіка страждає через війну, грошей вже не вистачає, щоб прогодуватися, а тут акцизний збір на паливо підніметься у чотири етапи, від чого ціни збільшаться як мінімум на їжу, спробуй під постійними обстрілами та в таких умовах прожити ще кілька років цієї повномасштабної війни, яка вже перетнула рубіж у два з половиною років. Страшно! Я боюся, що все ще не зробила свого бізнесу, який дозволив би мені працювати у будь-якому місці Земної кулі. Для цього було б ідеально письменництво. Але ж я російськомовна. Я боюся, що досі не дочитала Новий правопис з української 2019 року та ще одну книжку з граматики української мови, що моя українська недостатньо якісна для носіїв нашої державної мови. Я боюся втратити своє щастя, про яке мені заявляє одна провидиця, закохана у мого дядька, яка постійно дзвонить саме мені, коли дядька немає вдома, тому постійно потрапляє на мене і починає мені розказувати моє майбутнє, яке ніяк не вписується у мою реальність, а лише підштовхує до приниження. Я їй, цій провидиці, цій жінці, у якій є син мого віку, про що вона мені вже встигла розповісти, та який ніби схожий зовнішністю на мого майбутнього чоловіка, з її слів, хоча з її ж опису я розумію, що зовсім не схожий, так ось, я їй кажу “Я йому нецікава, він на мене не звертає уваги”, а вона мені: “Ні-ні! Це твоє щастя. Я бачу ваше весілля.” І як після цього? Я розумію, що моє щастя зовсім проходить мимо мене, повз моє життя, а та жінка стверджує, що саме він - моє щастя. Невже, якщо до мене немає взаємності від “мого щастя”, невже я приречена бути нещасливою? Як так жити? Я пробувала знову та знов зустрітися з тим хлопцем, потрапити йому в очі, заговорити з ним, зізнатися у коханні, бо була закохана у нього, принижувалася своїми діями, а у відповідь отримувала лише байдужість. Розум мені відповідав: “Ти йому непотрібна, забудь його, переключись на щось інше”. І коли я починала забуватись, знов дзвонив міський телефон і та провидиця знов запевняла мене, що саме він, той, з ким у мене зовсім не виходить, саме він - моє щастя. Я хотіла померти. Я голосно плакала від безвиході та наступного дня на роботі знов шукала привід зустрітися з ним - з тим, кому я взагалі непотрібна. Принижуючись вже від самої цієї зустрічі та визиваючи все більше бажання мене ігнорувати, бо, думаю, дістала вже таким нерозумінням, що треба перестати діяти у цьому напрямку, бо взаємності ніякої немає. І не буде, якщо довго когось примушувати себе полюбити. Але страх підштовхував на ці дії, які холодний розум ніколи би не вчинив. Невже страх керує моїм життям? Невже страх керує усіми нашими діями?

Я зібрала різні роздуми та опис різних дій за різні періоди у тривалому проміжку часі. Щоб сказати, що це повністю про мене? Це не зовсім так. Різні призми дійсності, різні думки та різний час об'єднанні в одне, ніби це те саме сьогодення. Я хотіла показати, як страх підштовхує до того, чого би ми не робили холодним розумом. Розуміючи дурість дій, ми все одно ці дії робимо, бо боїмося, що втратимо щось цінне чи найважливіше у житті. А ще: не піддавайтеся чужим маніпуляціям. Якщо робите якісь висновки, то прислухайтеся до них, а не до страху, який провокує хтось інший. Йдіть своєю дорогою, обирайте самі свій шлях, а не панікуйте від того, що хтось сказав, що той саме помилковий шлях, який у вас не вдався, що він саме той єдиний, який у вас є. Не слухайте подібне. Зробили щось - і рухайтесь далі.