Істоти, що мають крила
Стіни
Стіни лежать на схилі,
Немов стомилися стояти,
Боки умили в лютій зливі.
Їм тепер лише зникати.
Вони могли ще хизуватись
Своєю міцністю й двобоєм,
Вони могли іще плекатись
Під вітром, холодом, грозою.
Нікому більше їх любити,
Нікому стяжки заливати,
Нікому клеїти шпалери,
Нікому з вікон милуватись.
Під ними сплять довічно люди,
Але ж хотіли прокидатись...
Хотіли бути завжди й усюди.
Людей тих душі в небо вабить.
Мені то просто, я листаю
Одне за одним фото вбогі,
Повне скорботи серце маю...
Я мрію, що у когось долі
Були такі ж страшні та вбогі,
Як в тих приречених до скону
Спати під стінами у згортках
Із скла, постелі і бетону.
Щоб ті сліпі ракети в небі,
Що вкрили ранами простори
Робили коло і, мов прокляті феї,
Вертали геть до свого дому.
Хай там кладуть на землю стіни.
Хай там змушують всіх спати,
Боятись кожну люту днину
І з-під завалів дарма кричати.
Проклинати геть не важко
Особливо, коли гірко
І хай стукоче в вікна пташка
Кожній з "поребрика" родині.
#2570 в Містика/Жахи
#5681 в Різне
#1460 в Поезія
Відредаговано: 05.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
