Кат

Мені вбачалися окопи,

Рвані лінії й стовпи,

Земля чорнюща, 

Голо  й вогко,

І грім лунає звідусіль…

Мені наснилися підкови.

Їх вішали на груди, не в доми.

Тягнули шиї ті додолу,

А там сміялися згори…

Мені ж хотілося в діброви …

Натомість горя лик німий,

Лунає грім, незчислені двобої,

 і Смерть збирає  звідусіль

Свою жатву, і сльози й горе,

Шматки життя і гострий біль.

Вона тепер прийшла за мною:

Стоїть, чекає в мертвих дім.

Так легко снути під покровом,

З її цілунком до чола,

А я все жду, я потім, згодом,

Сама прийду, як та мара

Вона у сумнівах відходить,

Веде рукою. Там — біда.

Із рукавів зливає воду.

Десь там у глиб пішла земля…

Та синь бринить під зверхнім небом,

До вирію  розлилося зело...

Біжить мов хворе, чорним стелить,

Жене і топить  все воно.

І люд, і звір у гору пнеться,

Збираючи себе з отих щіпок.

Де вчора все ще була стеля,

Тепер підводний мертвий грот.

Полями плескотить  рибина,

На сонці блискотять боки.

То діло рук пихатої  скотини,

То діло великої ганьби.

Де були заводі, в хвилини,

Відкрились згноєні  боки

Землі утопленої свиньми,

Колись ось тут були лани.

Великий луг ще наче мертвий,

А поряд втоплені міста,

Чарівні і заможні  села,

З горищ кричать чужі уста…

Болить від видива нестерпно,

І тою думкою горить.

Облиш мене, нас менш ніж треба,

Тому мені ще варто жить.

Подих у подих, уста до тіла,

Живи! Ти лиш ковтнув води,

Живи, ти не дорожчий звіра...

Однак тобі долать скотів.

Мені моє не дасть спинитись.

За спиною моя земля,

В моїх очах біда  жахлива,

Із року в рік, та  в майбуття.

О Боже,  тож навіщо сльози? 

Навіщо стогони в цю мить?

 Ти дай мені зробити кроки.

 Або подай і тут полиш.

Я з тим назиченим нещастям,

 сама дійду до тих дібров. 

Перечекаю те ненастя, 

Залізу в той чужий окоп…

Позичу смерті ніжно-ніжно,

Впущу із рук де "старший брат".

Бажати смерті то не грішно

Коли той брат — здичілий кат…

Я буду йти із міста в місто,

В чужі покривлені  думки,

Я буду сіяти намисто,

Що Смерть уклала до руки.

Робити те мі геть не шкода,

І пекло більш те не страшить,

Я буду тішитись що згодом,

Нащадків вже не заболить.

10.06.2023р.