ГЛАВА П'ЯТА

У кімнату я заплила наче побита собака, обезсилено кинувши клатч на землю. Побачивши мене Тоня зойкнула і вмить підбігла схвильовано запитуючи, що сталося. Випиши склянку води я сіла на своє ліжко так і не знявши ні верхнього одягу,  ні туфлі, лише опустила голову на руки зарившись пальцями у волосся. 

- Скоріш за все мене завтра звільнять. - тихо промовила. В голос цей факт звучав ще страшніше ніж у думках. - А ще я дізналася, що всі залицяння Максима були виключно за проханням Довбушівського.

- Ну і чудово, чого ти розкисла? Я ж то думала, не знати, що трапилося…- прощебетала дівчина веселим голосом.

- Що? - я підняла голову і витріщилася на неї наче на несповна розуму.

- Як на мене чудовий шанс щось змінити у своєму житті, знайти нову роботу, познайомитися з цікавими людьми. Ну а щодо Малиновського, то тут  я взагалі не розумію твого розчарування. Ти ж начебто сама говорила, що його надмірна увага тобі заважає і ти не знаєш як тактовно це йому пояснити. - я тільки відкрила рота, але відповісти нічого не змогла. Слів забракло. - Аааа… я зрозуміла, - продовжила вона, - тобі лестило його турботливе відношення і піднімало самооцінку. Це вже егоїзм, Яночко. Ну або ти закохалася. - вона тепло посміхалася заглядаючи в моє обличчя.

- Ні, я не закохалася у нього… просто мені стало образливо, що він мене обманув… - я  витерла рукавом ніс не зважаючи ні на відносно дорогу річ, ні на правила пристойності. 

- Обманув у чому? Як на мене він тобі нічого не обіцяв, а друзями ви були і раніше. Просто зараз проявив трішки більше турботи. Не варто перекладати на інших власні ілюзії, вони не вміють читати думки. Ян, відклади емоції і подумай головою…

Її слова були такими влучними і правильними, що я відчула себе справжньою дурепою, яка сама себе накрутила і страждає через це. Негативні почуття стосовно Максима відразу відпустили і прийшло часткове полегшення. Але ж головна проблема залишалася…

- Ну добре, припустимо цю проблему ми розібрали. Дякую за психоаналіз ситуації, - я спробувала посміхнутися та вийшло не дуже. - Однак з роботою не все так просто. Навряд чи я зможу знайти подібне місце зі гнучким графіком і достойною оплатою. 

- Яна, переборюючи труднощі ми ростемо. Іноді необхідно виходити із зони комфорту для того, щоб побачити і зрозуміти більше, щоб побороти власні страхи чи комплекси, щоб зрештою, якось оживитися. Інакше так ціле життя можна прожити у власному болоті, не знаючи, що за периметром є кришталеве озеро. Відпусти ситуацію і перестань контролювати те, що від тебе не залежить.

- Думаєш це так просто? - буркнула я. Роздавати поради завжди легко, особливо коли у тебе все добре. 

- Ну дивися: твої переживання і сльози допомагають тобі вирішити дану ситуацію?

- Ні.

- Вона може вирішитися  прямо зараз?

- Ні. 

- Від тебе щось залежить у вирішенні цієї ситуації?

- Частково.

- Що ти будеш робити, якщо вона вирішиться позитивно і тебе не звільнять?

- Радіти, продовжувати працювати.

- Що ти робитимеш, якщо таки звільнять?

- Шукатиму нову роботу.

- Тобто вихід із цієї проблеми є, просто він тобі не подобається, правильно? - дівчина продовжувала тиснути на мої бідні мізки, які наче в окропі варилися. Відчуття були схожими на ті, коли відриваєш стару засохлу бобку, під якою уже відновилася молода шкіра, та все одно неприємно.

- То що ж мені просто сидіти склавши руки і чекати, що все якимось чудесним чином вирішиться? - я вже і сама не розуміла своїх емоцій.

- Ти знаєш, один відомий полководець царської Росії перед тим, як іти у бій дуже ретельно перевіряв військо, солдатів, зброю, проходив ще раз із ними всі маневри і тактики, а коли все було ідеально звертався до Бога з такими словами: «Господи, я зробив все, що від мене залежить. Все інше у Твоїх руках». Отак і ти, роби все можливе для вирішення ситуації, а неможливе довір Господу. Він спец по безнадійних проблемах.

- Отак просто? - видихнула я зачарована її словами.

- Звісно просто. У Бога все просто, на світі все просто… це ми люди ускладнюємо собі життя ставлячи непосильні завдання, а потім страждаючи через неможливість їх втілення. Бери рівно стільки, скільки зможеш понести, щоб не надірватися. Як на мене найкращим виходом для нас зараз буде сісти за навчання, щоб завтра і через це не плакати.

Я сама не зрозуміла, що відбулося, але якась велика чорна хмара над моєю головою дивним чином розвіялася і в очах прояснилося. Раптом все стало по своїх місцях таким правильним і зрозумілим. Власне тривога за роботу нікуди не поділася, але уже не пригнічувала мене заступаючи білий світ. 

Як дивно, кілька слів ввели мене у стан повної апатії, пригнічення і безвиході. І ще кілька правильних слів мене з того стану витягли. А це означає, що я абсолютно не аналізую і не фільтрую  те, що приходить до мене ззовні, а повністю залежу від обставин. Та прогрес уже те, що я хоча б це зрозуміла. Починаю думати своєю головою…

Та розвинути подальшу дуже розумну думку мені не дозволив Макс, що наче вихор увірвався в нашу кімнату. Його стривожений погляд відразу знайшов мене і я здогадалася, що попереду ще один не надто приємний діалог.