Уже на вулиці витягла телефон і побачила десять пропущених від Тоні та Макса. От халепа! Сьогодні ж вистава... А я геть забула... Йти вже кудись було надто пізно та й відчувала я себе наче після каторги. Швидко набрала сусідку і пояснила ситуацію та напевно вона образилася, адже після мого монологу відразу поклала слухавку.
Факт того, що я підставила людей, які єдині мене підтримали і допомогли все більше давив на скроні. Ні вчитися, ні працювати я не могла, ну і заснути не дозволяла совість. Те, що я невдаха, майже прижилося в моїй голові, але з тим, що я ще й нікудишня подруга і як людина так собі, заставило мене знову розплакатися. Скільки разів уже обіцяла собі не розпускати шмарклі, переконувала, що сильна, а все одно повертаюся до того звідки почала. Та раптом дивна думка освітила мою печаль: а раптом все на краще? Можливо Тоня з Максом познайомляться ближче і в них виникне взаємна симпатія? Та розвинути цю фантазію я не встигла, оскільки в кімнату влетіло двоє оскаженілих людей.
- Соколова, - заволав Максим, - Чому ти не з'явилася?! Ти спеціально залишила мене на одинці з цією, щоб вона читала мені нотації?
- Я тобі допомогти хотіла, бовдур, хоч якісь орієнтири показати! Ти ж взагалі берегів не бачиш! - я здивувалася, тому на якому фальцеті говорила Тоня. Ніколи не бачила її роздратованою.
- Зате ти багато бачиш! Але знаєш, іноді свої поради варто тримати при собі!
- Тобі просто правда очі коле!
Хлопець притих, а потім розвернувся і голосно грюкнувши дверима пішов геть. Я навіть з ліжка встати не наважилася під час їхньої перепалки.
- Тоня, вибач мене... - підійшла я до дівчини, яка аж вібрувала від розпалених емоцій. - Я правда забула, а коли вийшла, було вже пізно...
- То ти не навмисне залишила нас удвох? - повернулася вона до мене.
- Звісно ні... Ще раз вибач... - я витерла мокру щоку.
- Це добре, а то я вже було подумала, що ти захотіла нас звести, тому не прийшла. Знаєш, ти йому подобаєшся і він дуже розізлився, зрозумівши, що ти не прийдеш. Та й мені у ролі підсадної качки якось не дуже... - вона сіла на ліжко і засмучено похилила голову.
- Я більше не буду, чесно. - запевнила я.
А ще я висловила свої переживання, що вона не захоче зі мною більше дружити, а для мене за цей час вона стала справжньою подругою. Та дівчина лише посміхнулася і відповіла, що це дрібниця, а ще поділилася чому раніше уникала близького спілкування. Як виявилося, їй не подобалися мої подруги, хоча що там казати , зараз вони і мені не подобаються.
Далі ми ще звісно обсудили причину, по якій посварилася ця парочка. Тоня сказала Максиму, що постійні зв'язки з різними дівчатами до добра не доведуть і це таки обернеться проти нього. Нащо він надто різко відповів, що це не її справа і напевно їй просто завидно, що він не звертає на неї уваги. Ну, а там пішло поїхало...
Наступного дня зранку я поїхала в село до рідних мені людей. Давно їх не бачила та й сестрі не завадило провести позачергову перевірку знань. А то останнім часом у її голові лише хлопці, а про те, що скоро доведеться обирати ВУЗ та здавати ЗНО навіть мова не йде. Нарешті покинувши комфортний великий автобус я опинилася на зупинці, де вдихнула знайомий запах осені та сухого сіна. Підступний дрібний дощик, який до кінця дороги таки промовчив моє волосся, супроводжував мене до воріт.
Мама як завжди поралася у саду на цей раз збираючи яблука для джему. Ну а сестра сиділа у вікні своєї кімнати, яка колись була моєю, тримаючи в руках телефон.
- Ну, привіт всім! - крикнула я і відкрила калитку.
Першим до мене кинувся Бакс - наш великий пес більше схожий на вовка. Може в його крові і була якась доля від цього хижака, адже я знайшла його у лісі сім років тому, коли ходила по гриби.
- Донечко, ти? - вибігла мама витираючи руки об старий фартух.
Обнявшись ми попрямували до хати, де я відразу пішла у душ. Та як тільки роздягнулася і повернула кран, як на мене почалася литися холодна, ні просто крижана вода! З нелюдським зойком я вискочила звідти в чому мати народила.
- Ой, донечко, я ж забула сказати. Бойлер то у нас зламався, - вона прикрила мене великим рушником. - Я зараз тобі у каструлі загрію. - та від цього я відмовилася і відклала процедуру до вечора. Натомість поклала чайник і допомогла накрити на стіл.
- А як у вас взагалі справи? - спитала коли ми зібралися втрьох на старій кухні.
- Добре дитино, добре. - приречено відповіла мати, а я підняла погляд вгору і побачила, як над дверним обкосом відлупився величезний шмат блідо-зеленої штукатурки. Ну не так уже і добре... - Тільки от до репетитора Даші пора, а ціни у них сама знаєш... І ще одяг новий теплий необхідно купити, і цей бойлер, щоб йому добре було. - мама зі дзвоном кинула ложку на стіл, що навіть сестра здригнулася і випустила з рук телефон. Тільки я чудово розуміла до чого все ця комедія, тому встала і пішла за гаманцем так і не відкусивши яблучного пирога.
Є люди для яких дім - це фортеця, місце сили, вимір у просторі де завжди чекають люблять і підтримують, де панує особлива атмосфера, що насичує тіло і душу. Мій рідний дім на жаль таким не був. Тут панував хаос, сум і якась туга за чимось прекрасним. Аура дому цілком залежить від його господині і наш теж повністю відображає внутрішній стан матері. Пустий, розбитий, пригнічений і без жодних надій на ремонт. Але у мене обов'язково буде свій, де пануватиме любов та радість. У нас з Іллею.
#9289 в Любовні романи
#3598 в Сучасний любовний роман
#2115 в Молодіжна проза
від ненависті до кохання, фіктивні стосунки, перевтілення з гусенеці в метелика
Відредаговано: 04.05.2022