ГЛАВА ТРЕТЯ

Розплющивши очі відчула себе дещо краще, по крайній мірі  виспалася. Піднялася на лікті і раптом побачила за столом Макса, який щось переглядав у своєму ноутбуці.

 - Ооо,  ти знову з нами? - посміхнувся він і відклав навушники.

 - Що ти тут робиш? - мій голос охрип від сну. Та хлопець повністю проігнорував запитання і пішов вмикати чайник. -  А де Тоня? -  може хоч так відповість.

 - Тоня пішла на пари. Сьогодні я замість неї.

Ці слова наче відро холодної води на голову отверезили мій заспаний розум

 - А котра година? - провела навколо поглядом в пошуках телефону.

 - Одинадцята. - спокійно відповів він  наливши у горня окропу.

 - Як??? Ти чому мене не розбудив? А ти ж сам... Теж пропустив пари... Я знаю,  у вас сьогодні важливий колоквіум! Малиновський не мовчи!

 - Яна,  не шуми. Я зателефонував твоїй старості і попросив тебе прикрити.  На роботу теж повідомив,  що ти захворіла.  Вони дозволили працювати дома. А щодо мене, взагалі не парся,  я на платному відділенні,  тому оцінки мене не хвилюють.

Його спокій і розкута буденність,  начебто він робить подібне кожного дня мене вразили.  Така турбота про, власне, чужу йому людину,  не могла не торкнутися тонких жіночих струн мого серця і тому навіть бажання сперечатися з ним кудись запропастилося.

 - Дякую,  -  тихо промовила прийнявши з його рук білу порцелянову чашку з паруючим чаєм.

Він підклав мені під спину подушку,  а збоку розмістив невеликий тост з помідорою і сиром на тарілці.  Переборюючи саму себе я таки його з'їла і в ту мить побачила, як Максим відкрив якусь ампулу.  Десь збоку ожив страх і вже почав простягати до мене свої щупальця.

 - Ти що,  робитимеш мені ін'єкцію? - промовила підтягуючи ковдру під саме горло.

 - Хотілося б звісно... Але ні.  Це глюкоза,  лікар казав,  щоб ти випила половинку. -  і простягнув мені чайну ложку з прозорою,  але надсолодкою рідиною.

Запивши склянкою води я скривилася,  але заради того,  щоб стати на ноги,  готова пити будь-яку гидоту. Адже це уже другий раз за кілька днів,  коли я пропустила пари і роботу через власну дурість. Хлопець похвалив мене і наче маленьку погладив по голові,  за що отримав легкого тумака.

Він увімкнув якусь комедію і всівся біля мене,  посунувши мою тушку до стіни. Не знаю чи вибір фільму був випадковим,  але реготали ми до болі в животі.  Опісля зіграли дві партії у шахи,  де я обидва рази умудрилася програти. Тактика і стратегія не мій коник. З цим хлопцем було весело, радісно, добре... але думки,  що Ілля так і не з'явився, бентежили мою свідомість. Де він зараз? Що робить? А головне, з ким? Чому навіть не зателефонував,  не попередив,  що не зможе...

В полудень поївши гарячого супу я знову поринула у солодкий сон на кілька годин. А до вечора мені і зовсім полегшало. Сили ще правда всі не повернулися,  зате я пішла у душ і навіть сіла працювати. Що обурило Максима та особливо сперечатися зі мною він не став. І так,  хлопець весь день від мене не відходив і часто годував. Мені ніяково було від такої турботи,  я не знала як йому віддячити за  допомогу подібну волонтерську діяльність. 

Коли я вже збиралася лягати спати повернулася втомлена Тоня і перше,  що прозвучало з її вуст ніяк не "Привіт", а...

 - Ти щось їла сьогодні?

Я ствердно кивнула і розповіла про те,  як пройшов наш день.  Малиновський поцілував мене у скроню,  побажав солодких снів і підморгнувши нам обом пішов до себе. Дивний він якийсь... але то тільки його таргани,  хай сам з ними і розбереться.

Наступних два дні,  я остаточно прийшла до нормального фізичного стану і здорового глузду,  зрозумівши,  яку біду ледь сама собі не заподіяла.  Все, більше експериментувати над собою не буду і завтра піду з Тонею до її супер-пупер фахівця зі схуднення.  Фігура у неї направду першокласна,  не надто худа,  форми всі підтягнуті,  тонесенька талія... Тільки на відміну від Віки,  вона не виставляє їх на всеосяжний огляд,  наче м'ясо на ринку.

Ця зрадниця більше не підходила до мене ні на парах,  ні на перервах,  як і її подруги.  Я ж доволі близько познайомилася з Галею,  нашою старостою і вона виявилася не такою занудою,  якою ми всі її бачили. Це для мене був ще один урок,  що не можна вішати ярлики на людину,  поки не пізнаєш її сутність.

Іллю я теж бачила тільки один раз і то здалеку.  Коли на землю опустився прохолодний вечір,  я розслаблено  сиділа на балконі, допиваючи зелений чай,  який на третій раз таки поліз у горло,  а через тиждень може і сподобається, і мені хлопець помахав рукою сідаючи в авто.  Зовсім не скупа сльоза скотилася по моєму обличчі шкодуючи свою газдиню. Ну нічого,  скоро все зміниться...

На зустріч з людиною,  яка в моїй уяві мала допомогти зробити мені тіло-мрію, довелося встати о пів шостій. І здається так буде кожного ранку. Вмившись і зібравши волосся у скромні пучки ми рушили до парку,  який був буквально через дорогу.  Проте він доволі великий тому йти довелося хвилин зо десять. Та чим більше ми наближалися до чоловіка,  який активно розминав м'язи,  розмахуючи руками і ногами,  тим менш вдалою мені видавалася ця ідея. Його обличчя здавалося знайомим і тільки підійшовши максимально близько я розчаровано скривилася.  Це ж той фітнес тренер,  на якого я натикнулася в інтернеті тиждень тому! Та й взагалі на фотках він виглядав більш презентабельно, а тут... простий хлопець,  так гарно підкачаний,  з кубиками на животі,  які продивляються через облягаючу футболку,  брюнет з коротким волоссям і виголеними скронями... але ж таких зараз навалом. Навіть Ілля з Максом мало, що йому поступаються.  Не знаю,  кого я очікувала тут побачити,  напевно бодібілдера вимазаного олійкою і автозагаром, але не цього точно.