ГЛАВА ПЕРША

У напівсвідомому стані я збиралася на пари.  Одягнула джинси і светр,  перше,  що потрапило у руки,  почистила зуби та навіть не дивлячись у дзеркало,  зібравши волосся у гульку,  поплелася до університету. Для моїх одногрупниць та подруг Насті та Олі наш розрив з Іллею сюрпризом не став, що було для мене ще одним ударом під дих.

 - Ви знали? - зашипіла я на них.  -  Ви знали,  що він зраджує мені з нашою Вікою і нічого мені не сказали.

 - Яночко,  послухай,  - Настя взяла мене за руку,  -  Ми тільки недавно дізналися і боялися тебе засмутити.

 - Тим паче Віка клятвено обіцяла,  що сама тобі розповість,  - серйозно добавила Оля.

В цю мить в аудиторія ввійшла Віка перехоплюючи всю увагу на себе.  Вона аж світилася від щастя, а мені ставало все гірше. От тобі і баланс... Коли я побачила,  як дівчата мило з нею привіталися,  зрозуміла,  що вони на її боці.  Тому я залишилася зовсім одна.  Взяла сумку і пішла сідати біля нашої старости за першу парту. Дівчина здивовано на мене подивилася крізь скло великих окулярів,  однак тактовно промовчала продовжуючи повторювати твір-розповідь про замки Шотландії.

Стан у мене сьогодні був сірої амеби.  На автоматі я записувала лекції не вдумуючись у почуте і так само відповідала на семінарах.  Благо вчилася я добре і заробила у викладачів великий кредит довіри та певний авторитет,  який мені зараз добряче допоміг. Якщо і сказала щось не те,  то ніхто особливої уваги не звернув.  На останню пару взагалі не пішла,  втікаючи на роботу.  Я наївно сподівалася,  що книги про кохання занурять мене у видуманий світ чужого щастя і допоможуть забути про власне розбите щастя. Та ефект був прямопропорційно зворотній і викликав прилив нової хвилі ридань.  Не хотілося ні їсти,  ні пити,  ні з ким розмовляти... лише спати... Лягти б і заснути,  а прокинувшись зрозуміти,  що це був лише страшний сон.

Повертаючись додому під пильним наглядом сірих хмар і дрібного дощу я повільно пленталася ледве переставляючи ноги.  Вони наче віддзеркалюють мій внутрішній стан... такі ж похмурі і постійно проливають сльози. Підходжу до гуртожитку і помічаю, як паркується сріблясте Audi - авто Іллі. Він купив його минулого року.  Ну як він, за батьківські кошти звісно. Мене завжди дивувало, чому він жив у гуртожитку при доволі багатих батьках, хоч і з іншого міста та все ж... Хлопець говорив, що не хоче відриватися від простих студентів та й тут веселіше. А от його друг Макс якось проговорився, що це умова тата, мовляв, щоб синочок скуштував справжнього студентського життя і побачив як живе простий народ, навчився ділитися і самостійності. Хоча мені було байдуже в чому там суть, головне, щоб він був поруч.

Дверцята з боку водія відкрилися і я пришвидшила крок, щоб наче випадково з ним перетнутися.  Але за всіма законами підлості не помітила невеликої вибоїни під ногою. Секунда... і я вже лечу в обійми рідного асфальту, прямо у велику калюжу. І умилася, і напилася, і навіть джинси на колінах випрала.  Але кажуть грязьові ванни ванни корисні для здоров'я. Сильніше ніж обдерті долоні  пік сором за власну незграбність, адже  вже за мить біля мене з'явився Ілля та схвильованим голосом запитав чи я не забилася. Його слова наче солодкий мед для мого серця. Допомагаючи піднятися він двома пальцями провів по моїй мокрій щоці і я майже не дихаючи задивилася в його сірі очі забуваючи все пережити на останню добу. Та іскра надії, що запалала в моєму серці, згасла,  як тільки побачила, що з його авто з гордим виразом обличчя з'являлася Віка. Підійшла до нас і наче власниця поклала руку на плече хлопця.

- Ну ти даєш, подруго! Сильно вдарилася? -  хоч її голос звучав доволі співчутливо та для мене це наче знущання.

 - Все нормально... - тихо відповіла і розвернувшись кульгаючи на праву ногу пішла до будинку.

Уже в кімнаті не роздягаючись впала на ліжко обличчям у подушку і знову зайшлася в істериці. Скільки я сліз пролила,  можна починати озеро копати. Або як би сказала моя мати "плач,  плач, будеш менше пісяти".

Наступного дня на пари я не пішла і на  роботу власне теж. Сил вистачило лише на магазин,  де я накупила солодощів, чіпсів, картоплі фрі, булочок та інших продуктів їжею яких назвати важко. Та мені було байдуже. До повного комплекту я замовила ще піцу і цілий день дивилася романтичні фільми з трагічним кінцем упиваючись своїм горем,  шкодуючи себе бідну і нещасну. Благо сьогодні п'ятниця і  ще як мінімум два дні можна отак "весело" проводити час.

Ближче до вечора,  коли мене уже нудило від цукерок і від самої себе двері раптом відчинилися і на порозі постала Вікторія. Побачивши мене серед розсипаних навколо чіпсів і пустих фантиків вона скривилася і підійшовши ближче різко закрила ноутбук,  який мирно стояв на моєму животі.

 - Ти чому на парах не була? - грізно запитала узявши руки в боки. - Я там наплела казна що,  аби тобі енки не поставили! А вона тут лежить і жере всяку гидоту!

 - Я тебе не просила про це, - я залишилася абсолютно пасивною до її криків.

 - А мене не потрібно просити,  ми подруги.  Я по факту зобов'язана.

 - Ми перестали бути подругами у ту мить,  коли ти поцілувала мого хлопця! -  вона починала мене дратувати.

 - Ну, це він мене поцілував... Це так для роз'яснення. Яна, хіба ми будемо руйнувати нашу дружбу через якогось бахура?

 - Якогось? - обурення затопило мене і я підхопилася на ноги. -  Якогось? Це був мій хлопець! У нас були серйозні стосунки,  ми про весілля говорили!