ПРОЛОГ

 - Я стояла у весільному сукні відчуваючи, що майже не дихаю.  Скоріш за все просто дівчата надто туго затягнули корсет або… або це через двох чоловіків, які зараз стояли навпроти очікуючи мого рішення наче вироку. Тільки я не могла зробити остаточного вибору. З одного боку поклик серця , який буквально шматував моє серце, а з іншого гранітна плита обов’язку і відповідальності. Вони пропікали мене своїми очима і я розуміла, що зараз комусь зроблю дуже боляче…  Обидва високі, обидва красиві і самодостатні, тільки один з них світлий наче ясний день, а інших темніший самої ночі. А я з дитинства боюся темноти. Ні, не так, я боюся того, що ховається у тій темноті. Тоді чому замість того, щоб втікати я полізла у неї? Стільки часу вже ставлю собі це питання… насправді хотілося лише одного, щоб вони обидва зараз зникли, провалилися геть під землю, а краще на інший континент і не мучили мене. На хвильку заплющивши  очі, щоб заставити серце підкоритися голосу розуму та коли відкрила побачила простягнену руку.  Десь між лопатками невимовно пекло, у вухах шуміло від думок, що перебивали одну, а до горла підступала нудота від самої себе. Не відчуваючи  власної руки я таки підняла її і вклала у його

 - Котрого з них? Яніна, я розумію, що це найболючіші спогади, але давайте все з самого початку і по порядку.

Дуже часто ми бачимо не те,  що є насправді,  а те,  що нам малює нам наша фантазія. При чому фінальна картина проходить через кілька фільтрів,  таких як соціальний статус, самооцінка,  моральні принципи, рівень егоїзму та життєвий досвід. Власне тому і те,  що ми бачимо в результаті значно відрізняється від реальності,  наче криве дзеркало знущається над нашою свідомістю.

От і я тоді підпираючи дверний обкос  на порозі кімнати найкращої подруги, спостерігала, як мій хлопець  пристрасно її цілує притискаючи до себе. І знаєте що? Замість того,  щоб назвати його скотиною і процитувавши фразу,  яка ще пам'ятає соцмережу вконтакті "меня трудно найти,  легко потерять и невозможно забить" гордо вийти у нове,  вільне і повне пригод життя,  я просто тихо витирала шмарклі шукаючи йому виправдання.

 - Яна? - не пройшло і пів року,  як він помітив мене відірвавшись  від дівчини,  яка мало не муркотіла від задоволення,  не зважаючи на мій нещасний стан. Правду мама казала,  жіночої дружби не буває. - Що ти тут робиш? - щиро здивувався.  

 - Як... як ти можеш? - не знаю у кого з цих двох запитувала. Подвійний удар... зрада одразу  двох найближчих людей боляче тиснула не груди не даючи нормально вдихнути.

 - А знаєш... це навіть добре що ти тут.  Давно пора розставити всі крапки у цих відносинах. - підійшов до мене і без жодного каяття заглянув в очі.

 - Це через неї... -  кивнула на Віку.

 - Та до чого тут вона?! Це у нас з тобою не клеїться! Наші стосунки  немов валіза без ручки: важко нести і жаль викинути. Та й стосунками  їх назвати важко! З мене вже всі хлопці сміються. Ми цілий рік зустрічаємося... Уже цілий рік! А так ще жодного разу нічого і не було!

 - Але ж ти знаєш... - його слова наче ляпас обпекли моє обличчя. 

 - Знаю. В тім то і річ,  що я все про тебе знаю.  Ти як відкрита книга,  всі емоції на чолі написані.  Все чітко і по плану. Коли ми познайомилися ти була наче ковток свіжого повітря. Скромна,  тиха, чиста, не нав'язлива, беззлобна... не така меркантильна стерва, як більшість дівчат. Але зараз мене уже душить твоя турбота і наївність! Ти ж навіть зараз замість того, щоб влаштовувати мені скандал, просто стоїш і ревеш. Мене дратує твоя доброта, ти ж не можеш пройти повз бомжа, щоб  не дати йому грошей чи поїсти. Завжди спокійна і всерозуміюча, що я себе поруч з тобою почуваю неповноцінним! У свої двадцять ти перетворилася на сорокарічну тітку! -  прямо в ціль... Відчувала я себе точно на всі сорок. - Сподіваюся на твою адекватність і мудрість. Ми  з тобою прекрасно  жили в одному гуртожитку поки  зустрічалися,  сподіваюся  і тепер проблем не виникне. - поцілував мене в чоло і вийшов голосно грюкнувши дверима.

На голову посипалася штукатурка, а перед очима все поплило, перетворюючись на суцільну коричнева пляму. Кінчики пальців затерпли і я сіла на низеньку табуретку.

 - Ти як? - підійшла до мене уже екс-подруга.

 - Я тобі довіряла... - тільки й змогла вимовити уже навіть не витираючи потоки сліз.

 - А я тобі говорила, Яна перестань жерти, Яна пішли зі мною на фітнес,  Яна нафарбуйся... Але ж ти  мене не слухала, тому ображайся тепер тільки на себе!

 - Ти хочеш сказати,  що причина в цьому?! Але ж він сказав...

 - Ой наївна простота! Образити тебе не хотів, дурепу. Хоча б раз глянь на себе в дзеркало і відразу все зрозумієш! - я зірвалася на ноги і вибігла з кімнати.

Не розбираючи дороги спотикаючись на східцях  помчала на вулицю і зупинилася лише в парку поблизу гуртожитку. Сонце вже зайшло, тому легко знайшла безлюдне і малоосвітлювальне місце та сіла на стару скрипучу лавку.

Окрім того, що мене знудило,  я його виправдовувала. Вона красива… наче модель. Висока, струнка, засмагла брюнетка з грацією пантери  і посмішкою кобри. Завжди стильно одягнена і яскраво нафарбована дівчина привертала увагу всієї чоловічої половини, що виникали у полі її зору і мало шиї собі не скручували.  На її фоні я просто сіра миша. Навіть не так. Жирна сіра миша. За останніх пів року я добряче набрала у вазі, так що двічі змінила гардероб. Справа в тому, що у мене були проблеми зі здоров'ям і довелося вживати гормональні препарати, які сприяють росту ваги. А якщо взяти до уваги мій не контрольований раціон, що складається в основному з вуличної їжі, то це і не дивно. Та мені і ніколи слідкувати за собою, весь мій час займає навчання та робота.  Взагалі не знаю, чому рік назад з такого розмаїття дівчат він вибрав мене.