Розділ 13

ОРЕСТ

Як то кажуть, збудила і відмовила. Я ще деякий час сидів у ліжку, заспокоюючись, але готове тіло вже не могло це зробити. Воно потребувало цієї дівчини… А можливо, і не лише тіло.

Потрібно було терміново зайняти себе справами, аби відволіктися від Мілани. Так довго мене не цікавили жінки, а тут за день звихнувся на одній дівчині. Як мале хлопчисько якесь.

Орисик… Чорт, та мене так ще ніхто не називав. Це все ж викликало посмішку.

Зробив собі швидкий і ситний сніданок із порцією кави. Увесь час поглядав на місце, з якого могла вийти моя згуба. Але вона й далі продовжувала сидіти у клятій вбиральні, розбурхуючи мою нетерпеливість. Та, можливо, це й добре… Можливо нам дійсно не варто так зближуватися.

Ах та до біса! Треба зайняти руки аби мозок ліпше почав думати. А то за ці два дні геть звихнувся.

Вийшов надвір, і вмить мене остудило. Снігу за ніч намело під будинок, по суті, як і завжди, тож я взяв лопату і почав чистити там, де буде ступати моя нога… ну і дівоча. Чорт, жаром окотило, коли перед очима промайнули її стрункі, гладенькі, спокусливі ніжки. Їх хотілося пестити, цілувати і вдосталь милуватися. Я скинув жилетку з хутра і залишився в робочій куртці, щоб добряче остудитися.

Нарубав дров і відніс частину до будинку. Інша частина залишилася надворі, під навісом. Їх вистачить на два дні. Дихання навіть ще не збилося, а жар досі вирував у венах.

Що ж, роботи в мене вдосталь. І не переробиш її всю, бо щодня все йтиме по другому колу. Це мені й було потрібно, тож я сюди й приїхав. Часом залу не вистачало, аби випустити пар, тож це місце взимку було чудовою заміною. А ще я був чортовим мазохістом, караючи себе не лише фізично, а й морально.

Відмкнувши гараж, я зайшов углиб до місця, де стояв мій снігохід. Щоб він їздив, потрібен був невеликий ремонт, тож я скинув куртку і взявся порпатися в ньому. Це відволікало не лише моє тіло, а й думки.

Але щойно я вже занурився в роботу, не думаючи ні про що інше, як відчув її. Вигляду не подав, але коли пролунав її голос, тіло все одно відреагувало, здригнувшись у солодкому задоволенні від його звучання. Навіть крізь запах масла та металу я все одно відчув її аромат. Дурманний та солодкий… Як екзотичний фрукт посеред лютої зими.

Її гострий язичок намагався вивести мене на емоції, а мені подобалося відчувати її дратівливість, коли я не піддавався на ці кумедні маніпуляції. Але часом я все ж піддавався, і насолоджувався цим. Кажу ж, я мазохіст. А біля неї це, видно, проявлялося ще більше.

Відчував її уважний погляд на собі, коли все ж доробив роботу. Але коли все завершив, то більше не міг терпіти. Мені потрібно було підійти, доторкнутися, відчути її.

Дівчинка заціпеніла, розширеними зіницями дивлячись на мене. Затремтіла від мого крихітного руху, і я бачив, як їй це сподобалося. Але щойно я заговорив, вона ніби прокинулася від дурману і знову почала стругати свої нігтики.

Каже, що я брудний. Що не хоче, аби я торкався… Я лише подумки пирхнув. Пізно… Занадто пізно, дівчинко…

— Ти забагато на себе береш, Орисику, — обурено відповідає вона, морщачи носа.

Я лише посміхаюся. Її ніс чистий, а вона досі демонструє, як їй «неприємно» від того, що я торкнувся її. Але я не напираю на неї. Не хочу показувати їй свою… так би мовити, одержимість. По-іншому я не можу це назвати. Зачепила вона мене.

— Хочеш покататися на жеребці? — питаю я.

І отримую ту саму реакцію, на яку чекав. Оченята округлилися, щічки порожевіли ще сильніше, дихання почастішало, а її погляд різко скотився до «жеребця», про якого вона подумала. Але куди ж без бурі обурення?

— Ти… — видихнула вона, схопивши велику порцію морозного повітря, й мало не задихалася від злості. — Та як ти смієш?!

— Ти боїшся? Невже жодного разу не їздила? — питаю я, не кваплячись заперечувати її пікантні здогадки.

Її обурення ще сильніше посилюється, і я впевнений, що навіть її шия тепер червона. Зате дівчинка відчутно зігрілася. Бачите, який я турботливий.

— Ти не офонарів?! 

Мої округлені очі були не підробними. Мене реально приголомшило, як сильно її це обурило. Схоже, тут лише вона має право робити такі пропозиції. Але нічого, я почекаю. Мілана ще сама проситиме покататися на «жеребці». Ще раз.

— Не думав, що за пропозицію покататися на снігоході так обурюються. 

Дівчина кліпнула один раз, потім другий. А тоді її губи, замість простої форми «о», вичавили з себе ще більш багатозначне:

— Що?