Розділ 12

МІЛАНА

Я повільно виринаю зі сну та розплющую очі, аби через декілька секунд зрозуміти що це все був не сон… Що гаряче тіло біля мене не снилося, і дотики його були реальними. Буквально.

Долоня Ореста власницьки притиснута до нижньої частини живота, а груди притискаються до моєї спини. Я буквально відчуваю як він дихає і як його серце бється в спокіному ритмі. Не так як в ночі… Заплющую очі та роблю глибокий ледве чутний вдих. Я поки не хочу аби Орест прокидався. Мені потрібна секунда аби все усвідомити.

А саме те, як так сталося що я знову опинилася з ним в ліжку. Хоча я розумію як, але все одно… Я і дня не протрималася! А перед цим корчила з себе всю таку «ні-ні» дівчинку. Як то кажуть стрибала стрибала і до стрибалася… Тільки з ноткою дорослої перчинки.

Уф-ф-ф! Так все! Що було то було. А було дуже і дуже непогано. Нічим не гірше за минулий раз. Навпаки ще ліпше. Бо Орест запам'ятав що мені подобалося… 

Поподорожувавши спогадами в минулу ніч, я все ж почала обережно вивільнятися з загарбницьких обіймів чоловіка. Бо він навіть будучи в сні не хотів відпускати. Але я уміло замість себе підсунула подушку. Тож стоячи вже біля ліжка я з посмішкою на губах дивилася як дорослий чоловік обіймає подушку як дитина іграшку.

Знайшовши свій одяг я підхопила його та вже хотіла йти до своєї кімнати як завмерла. Стоп. Ми ж вчора все сюди перенесли. Тож я змінила свою траєкторію. Не стала знову збирати речі бо всеодно розбуджу Ореста цим. Та й чесно? Не хотілося. Я просто взяла деякий одяг з шафи та пішла в ванну. 

Душ я хотіла прийняти сама і в спокої. Адже мені є про що подумати. А біля нього я… Не можу думати.

Мені чомусь завжди під струменями теплої води думалося ліпше. Можливо тому я тратила стільки кубів води в місяць. Ось і зараз мої думки всі лягали на потрібні полиці, після чого картина наступних дій зобразилася в ясну картину.

Витершись рушником та вдягнувшись я вийшла з ванни. Злегка, майже нечутно, прочивши двері я спершу засовую голову всередину. За вікно посвітлішало, і завдяки великим вікнам я навіть звідси змогла побачити усю красу з зовнішнього засніженого пейзажу. 

Та за мить мої очі, наче магнітом, притягує до того самого широкого ліжка. На якому досі спав Орест, та тепер вже в іншій позі. Я повільно ковзаю поглядом по його засмаглій, широкій спині, по рельєфних м’язах, що з кожним глибоким подихом плавно здіймаються й опускаються. Він лежав на животі, голову відвернув в інший бік, тож я не могла як слід роздивитися ідеальні риси його мужнього обличчя.

Занадто ідеальна картина. Я не втрималася, навела камеру на об’єкт свого бажання. Це фото я не покажу нікому. Буде мені на згадку. Про чоловіка, який звів мене з розуму за лічені дні.

Важко ковтаю. Облизую пересохлі губи і підходжу ближче. Відкидаю ковдру і повільно залізаю на ліжко, прикриваючи половину тіла ковдрою. Висуваю руки перед цим протерши камеру та наводжу на наші ноги захоплючи і пейзаж з вікна. mGQyBSMv (Прихисток твого кохання) Час створити ранковий контент для моєї курортної історії… Ця ідея мені прийшла в голову лише більше десять хвилин тому, але результат вже вимальовується в моїй голові.

Я так зосереджуюся на вигляді наших тіл в екрані телефону, які занадто явно натякають, що під ковдрою майже нічого немає, що різкий рух збоку вибиває мене з думок. Чоловіча долоня схоплює мене за коліна, закидає їх собі на стегна, а його тіло навалюється зверху, прикувавши мої руки, не давши жодного шансу на відсіч.

— Впіймав!

Все сталося занадто швидко. Я навіть подумати не встигла, як його губи накрили мої.