Розділ 10

МІЛАНА

— Це була найдивніша доба в моєму житті, — промовляю я, впавши на диван у вітальні та спершись руками й підборіддям на спинку, заплющивши очі.

— Не лише в тебе, — хмикає Орест, а потім сидіння прогинається під його вагою.

Відчуваю на собі погляд чоловіка, і всередині щось стискається. Вдихаю та розплющую очі, відразу натикаючись поглядом на його очах, що спрямовані на мене. На декілька секунд у грудях забракло кисню.

Чому цей чоловік так сильно діє на мене? Як би я не казала собі не заходити за буйки, мене тягнуло туди… Він тягнув.

— Ти зараз витріщаєшся на мене? — питаю, усміхнувшись і здійнявши брову, намагаючись переключити цю напругу на щось легке. Те, що не затягне ще далі.

— Ти також зараз це робиш, — усміхається він ширше та копіює мою позу.

Моє серце завмирає, і дихання ще раз зупиняється, коли його обличчя опиняється в лічених сантиметрах від мого. Моя посмішка повільно сповзає, коли очі в розгубленості ковзають по його обличчю. Серце починає грохотіти в грудях, як дурне. Я впевнена, що він чує його. І чудово розуміє, що я відчуваю… Що відчуваю до нього.

Саме в цей момент обличчя Ореста стає серйознішим. Він буквально пропалює в мені дірку цим поглядом. Настільки інтенсивною була його увага на мені…

— Ти сподобалася моїм батькам, — раптом тихо промовляє Орест, і в його голосі немає жарту.

— Думаєш? — тихо питаю я, блукаючи очима по ньому.

— Впевнений. Навіть попри те, що вони не могли повністю це показати, — промовляє він. І я вірю його словам.

— Через твою колишню?

— Так, — киває він, і його брови зводяться на переніссі від однієї згадки про неї. — Через те, що в нас є спільна дитина, батьки досі вважають її членом родини.

Я киваю його словам та опускаю очі. Це логічно. Вона мати їхньої внучки.

— Вона завжди буде в твоєму житті, — промовляю я та застрягаю у власних думках.

Мені це не подобалося… Але що поробиш. У чоловіка його віку є минуле, навіть якщо частинка цього неприємна.

— Ти ревнуєш? — лунає голос Ореста.

Я скидаю на нього здивований погляд.

— Що? Ні, — різко хитаю головою.

Ще не вистачало, аби він дізнався про це. Але так все і було. Я ледве не застогнала, коли його усмішка розширилася, наче йому подобалося це.

— Звичайно, це так.

— Орест. Якщо спазм на моєму обличчі дав тобі причину думати про те, що я ревную тебе, то ти помиляєшся. Знаєш, твоя колишня не сама приємна особа. І як ти взагалі вплутався з нею в стосунки?

— Не пощастило, — знизує плечима, уникаючи повної відповіді. 

Але це все одно мене рятує, бо він вже не продовжує тему про ревнощі. Та… Він знаходить іншу тему…

— Тож, з огляду на це, в майбутньому мені знадобиться ще твоя допомога, — несподівано заявляє чоловік, змушуючи мене спантеличено підняти очі. — Ти ж не відмовиш мені?

Я з декілька секунд шоковано дивилася на нього.

— І як ти собі це уявляєш? За тиждень я повертаюся додому, і ми більше не зустрінемося.

— А що як ні? Що як зустрінемося?

Завмираю, намагаючись усвідомити почуте.

— Це навряд чи можливо, — промовляю я та випрямляюся в спині, відсторонившись від Ореста.

— Чому?

— Бо, по-перше, ми можемо з тобою жити не в одному місті. І навіть якщо й будемо, ми навряд чи перетнемося…

— Думаю, це не та причина.

— Та чи не та. Я не хочу з тобою зустрічатися після того, як поїду звідси, — різкіше промовляю я.

— Я тебе настільки налякав? Те, що я старше, маю дитину і колишню стерву?

Я хмурюся і повертаю до нього голову.

— Ні, — хитаю я. 

Як він взагалі про таке міг подумати?..

— А чому тоді? — питає він та свідомо чи несвідомо підсувається до мене ближче. А я… Я не відсторонююся. Не знаю чому.

— Бо… Бо я не хочу стосунків, а якщо ми домовимося зустрітися, то це буде саме це. Наразі мені цікаво лише щось коротке та без зобов’язань. Все ж, як ти кажеш, ти старше, а я молодше. І хочу ще багато чого в житті спробувати. А ти… Ти навряд чи до такого будеш нормально ставитися.

— Тобто я старий для тебе…

— Ні-і-і… — стогну я, закочуючи очі. — Ти зрозумів мене.

— Тоді ти не проти, якщо в нас буде секс без зобов’язань?

— Взагалі-то я не казала, що ще раз хочу цього з тобою… Можливо, ти вже мені не цікавий, — промовляю не своїм голосом.

— Ооо, я в цьому сумніваюся… — його голос лунає тихо, коли він наближається до мене, а я не в силі відірвати від нього очей.

— Мені не подобаються самовпевнені чоловіки, — промовляю я, на що лише отримую смішок.