Розділ 6

МІЛАНА

Він грає дуже і дуже брудно… Знає ж, що сподобалося ще й дуже.

І щось мене саму підмиває все ж погодитися. Лишитися. Подивитися, що буде далі. Насолодитися тим, що буде далі. Всього лише на тиждень продовжити ось ці наші стосунки. Хіба це погано? А потім розійдемося і все…

Чоловік з інтересом спостерігає, як роздумую, вагаючись відповісти. А я чомусь саме зараз помічаю його всього. Наче й розуміла, що голий, але зараз… Коли він ближче, я не можу відірвати очей від його тіла.

Такого, як було цієї ночі. Твердого та великого. Очі самі собою ковзають нижче. І щоки спалахують рум’янцем, коли і там усе… таке, як вночі.

— Хочеш розгорнути? — промовляє чоловік, і я різко повертаю очі до нього.

Груди швидко здіймаються, і серце калатає все дужче.

— А ти мені себе пропонуєш? — задаю я зустрічне питання.

— Такій дівчині можна це зробити, — усміхається він, скидаючи брову.

Я вдихаю, опустивши очі, та знову поправляю зачіску.

— Можливо, ти вже одягнешся, і ми поговоримо нормально? — повертаюся до вікна, із зусиллям дивлюся на пейзаж лісу і гір, а не на його мускули.

— Я думав, тобі більше подобається, коли я без нього, — кидає мені Орест, безсовісно дражнячи.

— Оресте… — видихаю, коли він робить крок ближче, і моє плече торкається його грудей.

— Що? — шепоче він мені прямо у вухо, тілом проносяться мурахи.

Хапаю ротом повітря, та все ж повертаю до нього обличчя. І це було помилкою. Він схилився до мене, і тому наші носи зіткнулися, і те, що було далі, неможливо було зупинити.

Орест долає ту мізерну відстань та цілує, а я лише хапаюся за нього, хапаючи повітря, аби потім відповісти. Притягує до себе, затягуючи у вир почуттів та дотиків.

Охаю прямо в губи чоловіка, коли Орест хапає мене за стегна та садить на стіл. Притискаю ноги до його стегон, відчуваючи, як рушник ледве тримається на них. Поцілунок переростає в голу пристрасть, що б’є струмом бажання з кожним дотиком.

Мабуть, тому ми і не помічаємо, як двері будинку відчиняються і до нас завітали гості…

— О Господи, — раптом лунає жіночий голос, і щось падає.

Ми з Орестом різко відриваємося. Широкими очима дивлюся на жінку, яка теж дивиться на нас такими ж.

Жінка в шубці з двома пакетами в руках стоїть прямо на порозі в кухню та, здається, забула, як говорити, дивлячись то на мене, то на Ореста.

— Мамо?! Що ти тут робиш? — схоплюється Орест, прикриваючи мене собою.

Мама? Що?!

— Сину, я… — починає жінка.

— Чого ти встала там, як вкопана? Куди класти? — додається до цього всього інший голос, чоловічий. І за жінкою з’являється чоловік, вищий за неї на дві голови, в коричневій дублянці та хутряній шапці-вушанці.

Він присвистує, коли бачить те, що бачить вона.

— Опа-на!

Орест поправляє свій рушник та повертається до гостей, затуляючи мене, а я швидко зістрибую зі столу, швидко запахуючись полами халату, палаючи від сорому.

— Мамо, тату, що ви тут робите?

Тату? Батьки? Господи, що відбувається?

— В сенсі що? Твоя мати мені всі вуха прожужала, що тобі гостинців треба відвезти, ось ми зранку з Франківська до те… вас, бо як так, щоб ти не з’їв її страву на свято. Сину, ну ти познайомиш нас з юною паняночкою? — усміхається чоловік.

— Тату… — ледве не гарчить Орест.

— Так, Василю, хватить витріщатися на дітей, хрич старий, — схоплюється жінка, повертаючись до чоловіка.

— О, на тобі? Тобі можна, а я то вже хрич старий? — обурюється чоловік, але без злості.

— Став і йди до машини за іншими сумками та попередь дівчат… — каже жінка, забираючи з рук чоловіка якусь миску.

Чую, як Орест видихає та повертається до мене. Я широкими очима зустрічаю його погляд.

— Слухай, треба, щоб трішки підіграла.

— Підіграла? В чому? — шоковано питаю я.

— Ну є причина… Я потім тобі про неї скажу, просто стій та посміхайся, — каже він мені швидко та тихо.

Стій та посміхайся? Він зараз серйозно взагалі?

Хочу в нього це запитати, але в кухню знову заходить його мати, але на цей раз вже не сама.

— Тату! — кричить дівчинка в рожевій курточці та шапочці з помпонами, яка вибігає між мамою Ореста і ще якоюсь молодою жінкою років тридцяти.

— Сонце! Привіт, — посміхається та радісно піднімає дитину років семи на руки. — Який сюрприз, як ти тут опинилася?

— Ми тобі смаколиків принесли, — посміхається йому дівчинка та обіймає його маленькими рученятами за шию.

— Ми думали, що ти сам, — подає голос молода брюнетка і кидає на мене погляд. — Познайомиш нас, Оресте?

Я напружуюся під такою увагою, і ще й маленька дівчинка кидає на мене зацікавлений погляд.