Розділ 5

ОРЕСТ

— Оресте, ти ж не думаєш, що я дам тобі просидіти в цьому номері в Новий рік?

— А мені і надіятися не можна було на вечір у спокої? — хмикаю я, ледве повертаючи на Дімку погляд, лежачи на ліжку, на хвилинку, у своєму номері. Але цей пройдисвіт завжди знаходить, як опинитися на моїй території.

— Сраним інтровертом, друже, ти можеш бути коли завгодно, крім…

— Твоєї днюхи та пар в університеті?

— В яблучко, але тепер до цього додаємо і Новий рік. Тож піднімайся, припудри свій носик та ходімо! — не припиняє наполягати Діма та починає тягнути мене за одну ногу донизу.

Встигаю згрупуватися, коли він скидає мене з ліжка.

— От, собачий ти син іноді, Дімка, — пирхаю я та встаю на дві свої ноги, зітхаючи.

— Ооо, я думав, що завжди, яке полегшення, — нахабно хмикає він. — Давай, Оресте, пішли. Там буде весело, не те що тут. Випивка, їжа, музика, нові знайомі, там, до речі, Марічка на тебе око поклала. Чув, вона дуже й дуже, — грає бровами, натякаючи, як може минути ця ніч.

Я стискаю губи. Думка про драйвовий, ні до чого не зобов'язуючий секс на одну ніч не приваблює ще з закінчення університету. Іноді можу й місяцями його не мати, зайнятий роботою. Тож і зараз не дуже й бажання присутнє… при згадці цієї Марічки.

Але ось коли в голову влітає чіткий образ стрункої білявки в червоній сукні та білій шубці, як сніжинці… Здається, що я починаю повертатися в студентські роки. І навіть не дає остигнути те, що вона дівчина мого студента… Точніше, колишня дівчина. Левицький профукав таку дівчину… І мені його ані краплі не шкода. Навіть навпаки, хочеться знайти та забрати в цього придурка її вже напевно. Головне, аби вона не була студентка мого університету. Бо якщо це виявиться так, то ніяке бажання не змусить мене перетнути цю межу. Але щоб про це дізнатися, треба її знайти.

Але головне питання року: де я її знайду серед такої кількості народу?

І тут у голову приходить ще одна думка. Може, вона вирішить, так само як і більшість, відсвяткувати в ресторані? Усмішка з’являється на обличчі. Ось там-то я її і спіймаю.

— Щось мені не дуже подобається ось ця посмішка, друже, — бурмоче Дімка збоку. — Ти нічого не приймав?

Я хмикаю та з усієї сили по-дружньому хлопаю його по плечах, так, що він ледве не згинається навпіл.

— А знаєш, друже, ти маєш рацію. Ходімо нормально відсвяткуємо, немає чого в номері сидіти…

У ресторані ми були хвилин з п'ятнадцять. І якраз тоді я побачив, як до нього заходить вона. Сидів за нашим столиком з півгодини, вичікуючи, чи не підійде до неї хтось. Може, вони помирилися? Я все ж не той, хто буде липнути до чужого. Але з кожною хвилиною стримуватися було важче. І, мабуть, поштовхом стало, коли та сама Марічка вирішила рішуче діяти та злегка поклала долоню на моє коліно. Я сіпнувся та, сказавши, що відійду, пішов до неї.

Зупинився в двох кроках від неї, заворожений її чарівним сміхом. Вона щось думала, і мені до біса стало цікаво, про що, тож саме так я і вирішив підійти до неї…

Мілана була здивована моєю появою, здавалося, що навіть рада, допоки вона не почала натякати, щоб я пішов. Це спричинило неприємний спазм у грудях. Не хотів я йти від неї. Не тоді, коли доля дала нам вдруге зустрітися.

— Що ви?.. — шоковано видихнула дівчина, коли я опустився біля неї.

Тіло вмить напружилося від ніжного квіткового аромату дівчини. Хотілося нахилитися та вдихнути на повні груди…

— Ти побажала мені гарно провести Новий рік, я це і роблю, — натомість знизую плечима та змушую себе тримати дистанцію.

Та з кожною хвилиною з нею так близько мій мозок немов туманився. І вже стало байдуже, чи студентка вона, чи ні… Я не на роботі. І, можливо, це дійсно буде на одну ніч. Навряд чи цю молоду дівчинку буде цікавити стосунки з дорослим чоловіком. Нудним, занадто дорослим. Ось таким я був.

Слово за слово вона зачарувала настільки, що я не зрозумів, хто першим впився в губи. Це був немов вибух афродизіаку. Ми нестримно цілувалися, допоки все навколо не почали кричати зворотний відлік і світ не вибухнув феєрверками.

Ледве відірвався від її п'янких губ та зазирнув у напівзатуманені очі.

— З Новим роком, Мілано, — прохрипів я.

— З Новим роком, Оресте Володимировичу…

Моє тіло ще раз відреагувало на її таке звернення. Чорт, та це добряче вставляє…

— Може, хочеш у більш тихе місце? — питаю, бо ще трішки, і не втримаюся й прямо тут її…

— Так, — видихає вона, на секунду заплющуючи очі.

Чорт, так! Обхоплюю її за талію, кидаю погляд на Дімку, що зайнятий двома дівчатами, та веду Мілану з ресторану, ледве стримуючись. Заходимо в ліфт, і варто дверям зачинитися, як ми зриваємося один на одного, немов потребуємо одне одного так само, як і кисень. Притискаю її до скла, торкаючись її тіла. Вона випускає стогін, але дверцята ліфта відчиняються.

Витягую її та швидким кроком йду до дверей номера, чуючи лише власне серцебиття і її тоненький сміх. Чорт…

Ледве відмикаю двері та запихаю її всередину, накидуючись як звір, захлопнувши двері. Одяг летить у різні боки, щось навіть рветься. Кров кіпить у венах, не даючи діяти повільно. Хочеться швидко і сильно…