Розділ 4

МІЛАНА

Оглядаю будинок. Дивуюся, що він зовсім не прикрашений до Нового року, навіть ялинки немає. Та бажання його прикрашати чи десь її діставати зовсім немає, ні бажання, ні сил. Та й навіщо вже? Фактично він уже минув…

Тіло вмить обхоплює жаром від спогадів, як саме він минув. Гарячіше та безумніше, ніж минулорічні, це точно. Та вони й близько не стояли. Привідкривши одне з вікон, аби охолонути, я пішла далі по кімнатах.

Йду до найближчої спальні, яка вільна. Роман сказав, що друга спальня, що збоку зайнята і служить як комора, тож я в неї навіть не заглядала. Ще трішки роздивившись спальню, я розклала свої речі та, взявши нічну сорочку, пішла до ванни.

Роздягаюся, приймаю ванну. Тут вона прекрасна, з панорамним вікном на засніжений ліс та гори. У шовковій сорочці йду до кімнати. Залізаю під ковдру та завмираю, дивлячись на стелю й лише зараз дозволяю собі розслабитися.

— Нарешті це божевілля закінчилося, — тихо промовляю я до себе. А все ж відчуваю деякий укол жалю, що ось так втекла від Ореста. Він єдиний, хто зробив початок нового року не провальним. Він… Був неймовірним. Але нам варто про це забути та сподіватися, що ми більше ніколи не зустрінемося.

Мене дуже хилило в сон, а ще я хотіла на деякий час про усе забути та не жаліти, тож… Прокинулася я лише, коли сонце було високо в небі, а на годиннику була перша година дня.

Але, розплющивши очі, я не хотіла нікуди вставати та щось робити. Лежала б у тому ліжку ще довше, якби не взяла до рук телефон. Увімкнувши його, я застогнала.

Чорт, повно повідомлень та пропущених дзвінків від рідних. Я відразу написала сестрі, що в мене все добре і напишу сьогодні або завтра. Не хотіла я зараз цих розмов. А ще більше — заходити в мережу.

Але я розуміла, що мушу. Хоча я не маю нікому нічого казати, суспільство завжди хоче усе знати. Тільки зараз так нудить від цієї ситуації, і здається, що ліпше я б вимкнула той ефір та нічого не виклала. А потім через місяць сказала, що ми розійшлися та… Тоді злість говорила інакше. І я мушу тепер грати до кінця. Зруйнувати тих щурів до кінця. І я це зроблю.

Ось прямо сьогодні!

Стиснувши зуби, я різко здіймаюся та йду до ванни, аби освіжитися після денного сну. Голова, на диво, не боліла, тож я не стала гаяти часу.

Розчісую волосся та зав'язую його в легкий пучок, зробивши свій вигляд свіжим та домашнім. Наношу трохи контуру та консилера на обличчя. Ще трішки туші для вій і зовсім небагато помади, адже мої губи й так не втратили той відтінок “пристрасті”. Так… Цієї ночі я цілувалася як божевільна, але ми не про це…

Все має виглядати природно, аби ніхто не подумав, що я страждала і намагаюся замаскувати синяки чи сльози, або ж те, що я переспала з професором свого універу… Так. Схоже, про це буде важко забути.

Я королева, і покажу, що королеви ніколи не можуть бути кинуті. Це ми кидаємо тих, хто не вартий нас. А потім спимо з професорами…

Накинувши на тіло шовковий халатик, я заходжу на кухню та усміхаюся від неймовірного освітлення. Ну прямо будинок, збудований для мене.

Ставлю телефон на стійку та сідаю навпроти. Дивлюся в камеру, перевіряючи, чи я чудово виглядаю, та усміхаючись своєму зображенню. Глибоко вдихаю, набуваю легкого й невимушеного вигляду й вмикаю пряму трансляцію.

Моя брова ледве не здіймається, коли з перших секунд приходить двісті, п’ятсот, тисяча й далі все більше й більше глядачів. Я навіть не говорю перші секунди, лише дивлюся, як коментарі не встигають затримуватися, адже з’являються нові.

— Ооо, котики, ви мене чесно здивували. Тільки-но запустила трансляцію, а вас уже стільки. Ви хоч спали цю ніч? — тихенько сміюся та намагаюся прочитати хоч щось. — Бачу, що хтось ні. Я чесно не знаю, що твориться зараз у моєму акаунті. Не мала нагоди заходити. А сьогодні, як тільки прокинулася, відразу до вас в ефір… Так, я не вдома. Як бачите, я вчора змінила свої плани на свято, тому так різко зникла. Не переживайте, мої любі, зі мною все гаразд, як бачите. Яке ж свято без пригод? Так, я не поїхала з Карпат, але я не в Буковелі, а трішки далі… Бачу, не тільки я вирішила відсвяткувати в горах. О-о-о, я не скажу, де саме, дівчата. Але тут ну дуже гарно та приватно. Прямо казково… Обов’язково покажу вам усе в сторісах у найближчі дні. Вас очікує дуже красивий та казковий контент… Так, я тут проведу решту канікул. Ох, бачу вас уже дуже багато. І більшості цікавлять вчорашні події, — я важко зітхаю та роблю паузу. — Як ви бачили й чули, сюрприз вийшов дійсно сюрпризом. Але ще й для мене. Але знаєте, як би хто не говорив, я сприймаю це як подарунок. Навіть на мить стала вірити, що Санта існує… Але як би там не було, щось усе ж мене вберегло від найжахливіших людей, яких я вважала найближчими. З якими я могла зустріти наступний рік, навіть не здогадуючись про їхню личину. І знаєте, немає того розбитого серця, є розчарування та полегшення. Тож не накидайтеся на них. Не варто писати їм гидоти, вони і так знають, хто вони. І якщо вони разом будуть щасливі, то нехай. Мені прикро, що таке вийшло в ефір, але, як то кажуть, життя несподіване… Що? Чоловік? — питаю я, коли бачу останні коментарі, які всі однакові: «Що за чоловік позаду?» «Хто це?»…

Я завмираю та, дивлячись в екран уважніше, помічаю, що позаду мене дійсно стоїть чоловік в одних боксерах. Різко повертаю голову та, шоковано витріщившись, завмираю.