Розділ 5. #ElaraAndKale

Елара

Телефон у моїй руці здавався гарячим, наче він щойно побував у самому центрі виверження вулкана. Можливо, так воно і було, тільки вулкан був цифровим — безшумним, безполум’яним, але таким же руйнівним. П’ятдесят тисяч глядачів у прямому ефірі — це не просто цифра. Це стадіон людей, які бачили, як Кайл Торн торкається моєї щоки з такою ніжністю, ніби я була найкрихкішим склом у світі, а потім тримає мою шию, ніби боїться, що я розсиплюся від найменшого подиху.

Я сиділа на пасажирському сидінні своєї машини, відчуваючи, як шкіряне крісло липне до спини крізь тонку тканину худі. Кайл закидав спорядження в багажник — мотузки, карабіни, стабілізатор — його рухи були різкими, різкими, адреналін усе ще гудів у ньому, як двигун на холостому ходу. Але я не могла відірвати погляду від екрана. Моя стрічка сповіщень перетворилася на нескінченний водоспад — повідомлення, репости, теги, все змішувалося в один хаотичний потік, від якого голова йшла обертом. Запах бетону й пилу з пустиря просочувався крізь щілини вікон, змішуючись з легким ароматом його парфуму, що залишився на сидінні.

— Ел, ти в порядку? — голос Кайла пролунав глухо крізь зачинене вікно, низький, з хрипотою після стрибка.

Я не відповіла. Просто розгорнула перші коментарі під записом трансляції, який уже встиг розлетітися фан-пабліками зі швидкістю лісової пожежі. Кожен новий рядок був як удар — суміш захвату, скепсису й чистої, неприкритої жадоби чужого життя.

@sunny_girl_88: О МІЙ БОЖЕ! Ви бачили це?! Як він на неї дивиться... Я не можу дихати! Це справжнє кохання, а не ці ваші пластикові блогерські шлюби! #ElaraAndKale

@hater_v_palte: Чергова постановка для охоплень. Вона ж розуміє, що після бійки в барі їй треба якось відмиватися. Тепер приплела Торна. Дешевий трюк.

@extreme_news_ua: Хто такий цей Кайл Торн? Окрім того, що він безбашений екстремал, виявилося, він ще й особистий охоронець нашої принцеси? Шипери, ваш вихід!

@kate_red: Подивіться на її очі в кінці... Вона ж налякана. Або збуджена. Або і те, і інше. Дівчата, я офіційно на борту цього корабля!

@romantic_chaos: Це не фейк. Це те, що ми всі шукаємо. Двоє людей, які не вміють брехати одне одному. #ElaraAndKale

Я вимкнула екран і притиснула холодний смартфон до чола, відчуваючи, як метал вібрує від нових сповіщень. Серце калатало так, ніби я сама щойно стрибнула з того елеватора.

— Пожежа, Кайле. Я ж казала. Це справжня пожежа, — прошепотіла я, коли він сів за кермо й двері тихо клацнули, відрізаючи нас від зовнішнього світу.

Він глянув на мене, і в його очах все ще жевріли іскри того моменту на платформі — той самий блиск, що з’являється після стрибка, коли життя повертається в тіло. Він не виглядав наляканим. Навпаки, у його погляді читався якийсь дивний азарт, наче цей хаос був його стихією, його рідним середовищем.

— Вони говорять про нас, Ел. Це те, чого ти завжди хотіла, хіба ні? Охоплення, реакції, перші шпальти...

— Не так! — я нарешті зірвалася на крик, голос тремтів від злості й безсилля. — Не за рахунок мого особистого життя! Я три роки будувала образ професіонала, яка не змішує роботу з почуттями. Я вчила людей дихати, знаходити баланс, жити усвідомлено. А тепер я просто "дівчина того хлопця, який б'є людей і стрибає з дахів". Ти розумієш, що це означає? Вони вже пишуть, що я використовую тебе для відбілювання після скандалу в барі. Вони вже вирішили за нас, що ми — пара. А ми навіть не знаємо, хто ми одне для одного!

Він завів мотор, і машина плавно рушила з пустиря, підіймаючи хмару пилу, що осідала на склі. Двигун гудів тихо, заспокійливо, але тиша між нами була гучною.

— Ти ж знаєш, що це не так, — сказав він спокійно, дивлячись на дорогу. — Ти сама назвала цей ефір "Трансляція на межі". Межа — це не тільки край бетону під моїми ногами. Це те, що між нами. І сьогодні ми її перетнули. Не я один. Ми обоє.

Я відвернулася до вікна, спостерігаючи, як місто починає запалювати свої вечірні вогні — спочатку поодинокі вікна, потім цілі поверхи, ніби хтось повільно розпалював зірки на землі. Назва... «Сторіз наших митей». Вона прийшла мені в голову раптово, коли я редагувала один із перших влогів за участю Кайла. Тоді це здавалося вдалим маркетинговим ходом, гарною метафорою — короткі, яскраві моменти, які зникають за 24 години, але залишають слід. Але зараз, дивлячись на те, як тисячі людей перекручують наші почуття під мікроскопом, я зрозуміла справжню гіркоту цієї назви. Наше життя справді перетворилося на нарізку яскравих 15-секундних фрагментів. Ми показуємо світові тільки те, що пройшло через фільтри, де кольори насиченіші, а шкіра ідеальна. Глядачі бачать "мить", але вони не знають, що відбувається в тіні, коли камера вимикається.

Вони не знають, як у мене німіють пальці від страху, коли він робить крок до краю. Вони не знають, як Кайл мовчить годинами після невдалого трюку, дивлячись у порожнечу, ніби шукаючи там відповіді. Вони не знають про ту важку тишу в поліцейській дільниці, коли ми сиділи поруч і не могли навіть торкнутися одне одного. Для них ми — персонажі серіалу, який вони можуть перегорнути, якщо сюжет стане занадто нудним. А для нас це життя. Моє серце. Його шрами. Наші миті, які ми ніколи не планували ділитися.

Мій телефон знову вібрував. Цього разу це було пряме повідомлення від агента.

@agent_marketing: Еларо, ти бачила цифри?! Бренд спортивного одягу "IronWill" уже пропонує колаборацію для вас обох. Вони хочуть бачити "хімію". Ти геній! Продовжуй у тому ж дусі.

Я відчула, як до горла підкочується клубок — суміш радості й відрази. Гроші, про які говорив Кайл, були близько. Але ціна... ціна була занадто високою. Ми ставали брендом ще до того, як стали парою. Якщо ми взагалі могли нею стати.

— Кайле, — тихо покликала я, дивлячись на його профіль, освітлений приладовою панеллю.