Розділ ХХ - Черга

   "... Страшний вітер гуде. Сирістю у окопі аж пашіє. Холод немилосердно пробирає до кісток. Дерева хитаються. Здається, що за кожним є ворожий піхотинець із кулеметом у руках. Я їм бутерброд із яловичиною - передали волонтери. Кожен мій побратим нашорошений та готовий кинути гранату та випустити обойму патронів у будь-яку мить." ("Хованки" Шесмена Лорсдача)
   *   *   *
   Після початку війни в Звірії (та й в інших країнах Потрійного блоку) почалася активна добровільна мобілізація, і ЗС Звірії сягнули 250 тисяч. Також були волонтери та зацікавлені звірі. Уся країна переїхала на воєнні рейки. Хоч би якою ситуація на фронті була поганою, та населення активно підтримувало уряд і президента Леорда Шувланде.
   А от на фронті ситуація була дуже неоднозначною.
   Зібравшися із силами, звірійці із бобрами 12 вересня 2024 року звільнили Онтарів, заблокувавши підходи до столиці. У Йолокапі почався рух опору. Групи цивільних підручними засобами ліквідовували солдатів та підпалювали склади, що деморалізувало трезендців. А от поведінка у окупованих містах була жахливою. Захоплення міста трезендцями означало грабунки, знущання і підпали. Звірійці били ще й по лініям постачання, що впливало на поставки і ще більше змушувало "позичати" продукти харчування і не тільки в місцевого мирного населення, а це спричиняло заворушення. Замкнене коло.
   Та на інших напрямках усе було складніше.
   Тарр був на 17% знищений, і це - за місяць боїв. позиційні окопні сутички східніше ставали усе складнішими. Звірійські частини мали низький бойовий дух через війну в окопах та постійні осінні дощі. Не кращим було і становище по той бік барикади - використання тактики "гарматного м'яса" трезендськими командирами не сприяло моральному духу.
   У Ґдерорі теж така сама ситуація. Там, до усього, додавалася ще й горбиста місцевість та твердий ґрунт, у якому копати окопи було досить проблематично.
   Інша ситуація була на півдні. Там свіжі війська перегруповувалися та розробляли план звільнення Йолокапа, активно співпрацюючи з партизанами. Також восени проливні дощі значно сповільнили трезендську техніку, а бобрійська - спеціально розроблена під таку погоду.
   На схід військові дії призупинилися - трезендські і собакійські війська евакуювалися із Котії, та обстріли та бомбардування продовжилися. Особливо треба відмітити війну на морі. Попри чисельну перевагу трезендців та собак, коти ефективно використовували козир собакійського ВМС - москітний флот - проти себе. Котійці часто влаштовували диверсії, та піднімали котячі прапори на собакійських кораблях, та захоплювали радіорубки, від чого собаки обстрілювали самі свій флот. Та, але й у котів були неприємності - такі, як часті дрібні десанти на берегах та прориви кордону в Політанії.
   *   *   *
   Наближалася зима.
   Війна велася з перемінним успіхом - ніхто не міг переважити.
   Настало моторошне, примарне затишшя.
   Були раптові атаки, але вони здебільшого нічого не давали.
   Не було і можливості перегрупуватися, бо тільки ворог відчував слабкість, він бив.
   Проте, Звірія зберегла свій останній козир - свіжі війська. Мобілізовані на початку війни вже пройшли навчання. Тож, 40 тис. військових пішли на Таррський напрямок, але більшість - у Бобрію. План звірійського командування був у тому, аби вдарити великими силами по окупованій Бобрії та відволікти трезендців від Тарра.
   Тож, 12 січня 2025 року починається великий Кувійський контрнаступ. Деморалізовані, втомлені та голодні трезендські війська нічого не могли заподіяти хоч і недосвідченим, проте свіжим звірійцям та бобрам. Майже усьому трезендському залогу в Бобрії наказують відступати, паралельно заміновуючи усе за собою. Але і це нічого не дало - місцеві жителі підказували визвольним військам безпечний шлях. 16 січня 2025 року союзники входять в Йолокап. Та трезендці вирішують прийняти останні міри...
   Уночі з 17 на 18 січня декілька ланок бомбардувальників разом із винищувачами залітають на повітряний простір Бобрії. Вони летять у напрямку Саецеша  -там була друга за величиною в Бобрії гребля, остання у каскаді. Почалася справжня повітряна битва. 
   Але через несподіванку ППО спрацювало із затримкою. 
   На жаль, дамбу підриває декілька ракет і бомб.
   Сотні тонн льоду і води хлинули на місто. Сама гребля була висотою в 25 метрів, і через це усе місто пішло під воду разом із 100-тисячним населенням.
   Далі вода пішла униз за течією. Це спричинило значні підтоплення Гертербургу та паводок в Артоні. Через зимовий лід усе було іще небезпечніше. Цей випадок МОАЕН - Міжнародна організація з антиекологічних наслідків визнала актом екоциду.
   Трагедія дозволила дещо перегрупуватися тим військам Трезенду, що досі знаходилися в Бобрії. Але, також через підрив водосховища пересохли канали, що забезпечували суху східну частину Шаал-Тее водою. Через це країна оголосила підтримку Звірії і організувала поставки провізії до військ звірійців. Через це у Трезенду погіршилися стосунки і так з ворожим Конанґом, що раніше оголошував про протекцію Шаал-Тее. Тепер майже по всьому кордону Трезенд оточували недружні, а то й ненависні держави.
   Також Звірія організувала наступ на Ґдерорському напрямку. Через недосвідченість трезендців у зимовій війні (а звірійці навпаки, були загартовані у цьому плані). Також зіграв фактор того, що місцеве населення - сааштеки - віддавна ненавиділи трезендців та бажали вийти з країни. Вони показували звірійцям таємні стежки, яких не знали трезендські війська. Також вони знали знаходження нафтовидобувних заводів, та коригували звірійські ракети. 
   Здавалося, Трезенд був у патовій ситуації.
   *   *   *